fbpx
Дозвілля
Їй було тридцять. Вона йшла на роботу в нічну зміну, на підлозі хропів чоловік, а донька тримала її за пальто і благала: — Не йди!

Син проводжав мовчки — він старший, доросліший за сестру на 1,5 року. Через два дні дізналася, що в сусідньому містечку, в одне з відділень, потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. Взяла позику. Увесь цей час вона була немов бульдозер: не можна звернути, тільки вперед, не думай про труднощі. Прийшла до тями, коли вантажівка поїхала, залишаючи за собою швидко осідаючий пил і купу речей в кімнатці з низькою стелею. Kоли підняла з колодязя відро чистої смачної води. Коли натопила грубку і будинок наповнився теплом. У цьому маленькому старому будиночку вони повинні стати щасливими!

Щастя було багато: сонце в маленьких віконцях, ранкові купання в річці, теплий ганок, на якому приємно стояти босими ногами, перший урожай кропу і моркви на грядці, кава на сніданок. І нічого, що кава була найдешевшою, розчинною, а на вечерю були пісні макарони. Проте на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від чоловіка, який намагався повернути собі сім’ю. Згадуючи заплакану доньку — та ніколи!

Після щомісячних банківських платежів, грошей залишалося небагато, але через кілька місяців «увійшла в колію», почала розподіляти залишки зарплати і на їжу і на речі. Вона навчилася розраховувати тільки на себе, не скиглити, а просто рухатися вперед. А діти притягли додому собаку.

Цуценя-підліток, він ледве стояв на своїх чотирьох, гойдався від слабкості і дивився на неї пригніченими очима. Зробив два ковтки теплого молока і впав. Через 10 хвилин, набрався сил і зробив ще кілька ковтків. Вижив. Потім з’явилося кошеня. З обвугленими пеньками замість вусів. Теж вижило. Всі вижили.

Майже відразу, як тільки жінка зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня.

— Вам яку? — запитала жінка в розпліднику.

— Не знаю, — відповіла вона і посміхнулася.

— Візьміть цю.

Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовими до прозорості яблуками з яких виходитиме надзвичайно смачна шарлотка і дивовижне ароматне варення.

Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, не дивлячись на сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Кущі малини тут ставали пожовклими і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в добре удобрений ґрунт. Саджанець кедра три роки стояв там в стані спокою, потім засох. Вона плакала над ним, немов над близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної і багатолюдної площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений килимок з моху і вигукнула: «Те, що треба!» На третій рік життя слива ощасливила десятком перших плодів, а морозної малосніжної зими замерзла. Але не засохла.

Наступного літа відростила на останньому із усіх вцілілих залишків стовбура товсті гілки, а на другий рік так рясно вродила сливами, що всі дивувалися, не забуваючи при цьому набивати свої кишені величезними твердими і солодкими плодами.

А ще їй віддали саджанець вишні: «Якщо не візьмеш — викинемо». Посадила. За три роки вишня перетворилася в дерево, але плодоносила мало. Вона підійшла ранньою весною до дерева із сокирою, постояла, подумала… Ну гаразд, живи.

У серпні дерево було повністю всіяне великими, виблискуючими на сонці червонобокими ягодами, чому знову всі дивувалися і не могли натішитися, не забуваючи випльовувати кісточки.

В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу роботу по господарству взяв на себе вже дорослий син. І ніколи, як би важко їй не довелося, вона ніколи не шкодувала за тим життям, що залишила в минулому. Мир, щастя і спокій в маленькому старому будиночку кращі, ніж життя з випивохою у квартирі зі всіма зручностями. Вона це знає, як ніхто інший.

Вона варить собі вранці дорогу каву. Найкращу. Це їй діти купують. А вона з чашкою в руках любить стояти біля великого вікна. Вже немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з величезними вікнами.

Інший собака розлігся тепер на теплому ганку, а в кріслі — інший кіт…

Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, порадують всіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом темно-бордової вишні. А вона буде варити варення і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям…

Фото ілюстративне