Їдучи в село до свекрухи Ольга мріяла про те, як зробить сюрприз чоловіку. Перед очима вимальовувались картинки його реакції: спочатку не зрозуміє, потім усвідомить і щиро радітиме.
ну а як інакше, адже ж вони мріяли про це роками, та й кредит за житло вже практично виплачено. усе складалось якнайкраще. Оля щебетала щось щасливо зовсім не помічаючи що чоловік насуплений і не слухає її.
А Сергій тим часом переосмислював своє життя. Голос дружини тільки більше додавав впевненості: вирішив усе правильно. Такі шанси випадають не кожному, буде помилкою не скористатись.
“Треба мамі розповісти, – думав дорогою, – Звісно, буде невдоволена. та й Олю шкодуватиме. Хоча. Зрештою, це – життя. Сьогодні так, а вже на завтра нові обставини і можливості.”
Оля сиділа за перегородкою у великій сільській хаті свекрухи й намагалась навіть не поворухнутися.
– Ти добре все обдумав, синочку? Такі рішення не приймають на емоціях, – голос Галини Миколаївни тремтів тривогою. – Щоб потім не довелося шкодувати.
– Мамо, та годі вже. – сказав той нервово, – Я давно не хлопчик. Я поділився з тобою, бо довіряю, а не для того, щоб вислуховувати повчання. Зрештою, рішення вже прийнято остаточно і інформація ця тобі була дана не для того, щоб ти її оцінювала.
– А для чого ж тоді? Хочеш, щоб я схвалила? Даремно. Я завжди більше цінувала синицю в руках, ніж журавля в небі. Та й Оля мені до душі. Добра, розумна, тебе любить. А що то в тебе за “пташка” – ще з’ясувати треба.
Оля почула цю розмову випадково. І зараз, приголомшена, намагалась аби її ніхто не почув. Сиділа, як мишка, тихесенько осмислюючи все, що тільки но почула від свекрухи і свого чоловіка.
Коли вони з чоловіком приїздили до свекрухи в гості, Оля обожнювала довго стояти під струменями літнього душу. Там вона відчувала, як молодшає, а душа очищується від турбот. Це був її ритуал – після важкого тижня зняти напругу.
Її чоловік Сергій довго хлюпатись не любив. Швиденько обмивався й тікав заклопотаний чимось. Скаржився, що душно.
– Не розумію, як ти можеш по півтори години тут стояти! – дивувався він, говорив він повертаючись із душу за п’ять хвилин.
Галина Миколаївна, знаючи цю її звичку, завжди готувала для неї бочку гарячої води. знала, що невістка буде довго хлюпатись і ніжитись.
Але цього разу Олі зранку було якось не по собі. Попри погане самопочуття, вона вирішила: душ допоможе.
– Іди сама. Я з мамою на город – моркву треба зібрати та занести в сарай. Потім швидко обмиюсь – мені й п’яти хвилин досить, – сказав Сергій.
Проте не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як Оля відчула що більше не може там знаходитись тому пішла в дім.
Накрившись халатом, поспішила в хату. Знаючи, що нікого немає, вирішила прилягти. Ніхто навіть не здогадувався про її стан. Справжній стан. Та й говорити поки вона не хотіла. Не бажала псувати сюрприз.
Навіть встигла задрімати. Але тут почула, як у дім зайшли свекруха з Сергієм. Увімкнули чайник і сіли попити чаю. Оля вже хотіла вийти з-за перегородки, але зупинилася, щойно почула їхню розмову.
Слова були надто емоційні й тривожні. Оля завмерла. Щось підказало не робити той крок, не виказати себе. Послухати про що ж буде мова.
– Мам, це мій шанс. Ірина Олександрівна дає мені можливість одразу отримати все!- говорив її чоловік матері голосно.
Оля раптом згадала, що так звали нову начальницю чоловіка. Недавно він змінив роботу. Обіцянки були щедрі – гарна зарплата, комфорт, гнучкий графік і навіть підвищення. От тільки додалось ще дещо про що дружина не здогадувалась.
– Ти розумієш, якою ціною дістанеться тобі це “все”? Ти певен, що не пожалкуєш?
– Мам, я втомився від злиднів. Кредит на стару машину, відпустки на морі – як у людей – нема, речей не купиш. А ще Оля, вічно незадоволена.
“Та коли я була незадоволена? – здивувалася Оля. – Я ж навпаки – завжди мовчу, намагаюсь підбадьорити ніколи ні слова не сказала попри те, що нам і справді дуже важко”.
– Усі так живуть у молодості, треба просто перечекати, – намагалась переконати чоловіка його мати.
– А я не хочу чекати! Я хочу тут і зараз, поки молодий! Що толку в багатстві, коли ти вже старий і не можеш ним насолодитися?
Оля знову відчула як голова пішла обертом. Але мусила дослухати.
– Вона така красива, що я сам не повірив, що їй потрібен я, – продовжив Сергій.
– Тихше! Не дай Боже, Оля почує. Їй давно пора вже повернутись з душу.
– Та ні, вона ще довго там сидить, наче зачарована. Мам, вона інша. А мені потрібна смілива, рішуча, забезпечена! Ірина мені підходить ідеально!
– Тобто ти вже все вирішив? Просто ставиш мене перед фактом? А я ж думала – все у вас з Олею добре, онуків чекаю з нетерпінням.
– Мамо, ну скільки можна! Все в тебе шаблонно: діти, пелюшки, підгузки. Ірина мені таке запропонувала, від чого відмовитися – значить бути геть не розумним.
– Я тобі про життя кажу, а ти – про мрії.
– Я піду до Ірини, житиму в її будинку, їздитиму на її машині, літатиму по світу! Вона сказала, що закохалася в мою мужність. Її дратують ті гламурні хлопці. Її чоловік був такий – вона його вигнала. А я – справжній. Їй такий і треба. – доводив Сергій матері, навіть не здогадуючись про те, що все чує і дружина.
– Так, сину, ти в нас красень. У діда вдався. Але ти зараз, вибач, вчиняєш вкрай не гідно. Ти розумієш як це по відношенню до дружини?
– Та хоч так. Що нас з Олею тримає? Навіть дітей немає! А кредит я сам закрию з Іриною, поділимо житло – хай тішиться. Ще й вдячна буде. – вімахнувся Сергій.
“Та це ж він сам просив почекати з дитиною, бо грошей нема!” – в очах у Ольги паморочилось.
– Ірина, ця твоя “ідеальна”, сім’ю з тобою створить. Будете жити в достатку. Прямо чекала тебе, аби обдарувати?
– Вона любить мене, мамо! І їй важливо, що я без дітей. Сказала: не терпить чоловіків які зрадили сім’ю і дітей. Я її ідеал, розумієш. мамо? – гарячкував Сергій за перегородкою.
– Сергійку, щось моє серце недобре віщує, залишишся ти ні з чим. – намагалась вплинути на нього мама.
– Та перестань! Вір у моє щастя! – кинув зверхньо.
– А мені Олю шкода. – мовила свекруха щиро, – Вона прекрасна людина. Мені вже як донька. Не уявляю, як їй буде важко. Ти ж зрадив її, синку.
– Тут ти права. Не знаю, як сказати їй. Вона готує мені сюрприз на день народження. Нехай відсвяткуємо – і тоді скажу, що йду. Хай ще трохи поживе у щасливому невіданні
Після цих слів вони вийшли у двір. Оля лишилася сидіти, ніби в тумані. У голові гриміли слова чоловіка. Його логіка, його подвійне життя. Звісно, вона помічала все це і раніше, але ж вірила у його виправдання.
Нова робота, нові обов’язки, підвищення. кар’єра. Вона раділа його успіхам, навіть не здогадуючись кому він ними завдячує насправді.
Вона не їла, не виходила. Лежала за перегородкою. Своїми словами Сергій перекреслив усе їхнє життя. Раптом, вона зрозуміла, що чужа в цьому домі. Чекала, аби швидше їхати в місто і нарешті опинитись у рідних стінах
– Це ти в душі надто довго була, Олю. Що ж ти така вперта, – зітхала свекруха.
– Все нормально, не хвилюйтеся, – відповіла байдуже.
Наступного дня вони поїхали додому. Оля мовчала всю дорогу. Сергій не надто тим переймався – думав про своє “світле майбутнє”. Зрештою, для нього Ольга давно стала минулим. Він їхав у нове життя.
Розпочалися будні. День народження наближався. Сергій все частіше затримувався на роботі вигадуючи все нові і нові виправдання. ользі все це набридло,вона чекала, коли нарешті все це скінчиться.
– Ти вже думав, як святкуватимемо? – спитала Оля його одного разу.
– Ой, там така справа. У нас прийнято святкувати на роботі з колективом. Але зранку ми з тобою трохи посидимо, ти ж приготувала мені щось?
– Так, приготувала. Сподобається, – відповіла Оля без усмішки.
У день народження вона протягнула йому конверт.
– Це тобі. Відкрий.
Сергій відкрив. Обличчя скам’яніло.
– Що це?
– Тест. Дві смужки. Ти скоро станеш батьком, Сергію. Ти радий?
– Радий? Ти про що узагалі, яка може бути радість.
– Вибач, але рішення вже ухвалене. А щодо твоєї нової “коханої” – дарма ти радів. Впевнена. що ваші стосунки довго тривати не будуть узагалі.
– Вона мене любить! – заметушився одразу ж він.
– Подивимось, як вона тебе любитиме після цієї новини. Завтра подаю на розлучення. Подарунок тобі, як хотів.
Наступного дня Оля вирушила до офісу чоловіка.
– Я прийшла повідомити: мій чоловік вільний. Забирайте. Мені він більше не потрібен.
– Ой як цікаво! – здивувалася начальниця.
– А ще ось вам новина – ви ж не хочете, аби він мав зобов’язання, але він їх матиме, попри все.
І гордо вийшла.
Сергій з’їхав. Вони розлучилися. Квартиру й авто продали, поділили. Оля купила студію, допомогли батьки. Незабаром у неї з1явилась донечка.
Галина Миколаївна їздить у гості, Оля обіцяє приїхати теж, коли доня підросте.
Сергій платить аліменти. Ірина вигнала його з роботи й життя. Обрала молодшого – теж кохає. Виявилось Сергій не перший чоловік якому вона стелила до ніг цілий світ, а потім різко змінювала свою думку про нього.
А Оля більше не сидить тишком за перегородками. Вона живе. Вільно. З гідністю. І з любов’ю – до тієї, хто хто з’явився на світ саме вчасно.
Звісно, Сергій намагався повернутись, намагався сказати, що помилився. що кохає, що буде батьком, однак у Олі у вухах все ще звучали його слова які той так просто і невимушено казав матері у селі.
Вона не мала вже віри жодному його слову. вчинку, жодному його запевненню. Ольга поринула у материнство з головою намагаючись не думати ні про що інше.
Головна картинка ілюстративна.
