Євромайдану дев’ять років.
З кожним роком стає очевиднішим, що події тих днів – це лише уривок великого історичного процесу, до якого ми готувались століттями.
Наше покоління переживає найдовший період незалежної державності за всю нашу історію. І сьогоднішня війна – це лише продовження нашого спротиву, який багато разів починали до нас і який тепер вилився з Майдану на світову мапу.
Дев’ять років тому ми сказали «Ні» намаганням вкрасти у нас мрію – жити у цивілізованій країні. Нам вдалося лише тому, що ми вірили. Я пам’ятаю перші дні протесту, коли нас виставляли слабкими і незрілими. Ми були у меншості, у нас не вірили вороги, і, що прикро, деякі друзі та партнери, яким не хотілось виходити з зони комфорту. Втім, коли стало очевидно, що ми не відступимо, поруч стали мільйони і нам вдалось.
Навчившись говорити «Ні» одного разу, ми продовжуємо доводити, що можемо перемагати, навіть, коли ми у меншості і у нас не вірять.
Війна пригальмувала, зупинила і намагається знищити те, що ми створювали останні три десятиріччя. І це, на жаль, не лише про інфраструктуру, енергетику та цілі міста. Це ще й про громадянське суспільство, ЗМІ та багато інших інституцій, кращі представники яких також стали поруч з нашими збройними силами на фронті й у тилу.
І ще. Свободу у нас відбирали не лише війнами. Часто ми не утримували її або не могли захистити через внутрішні міжусобиці. Історики можуть мене поправити, але й такої єдності не було у жодного покоління до нас.
Я вірю, що ми все повернемо. Зрештою, саме заради такого вільного суспільства боролись покоління до нас, і саме у боротьбі за це ми вийшли на вулиці того самого вечора 21 листопада 2013 року.
З Днем Гідності і Свободи усіх, хто починав і має сили та волю продовжувати цю боротьбу.
