– Ярино, та я вам можу і безкоштовно ту консервацію віддати, але якщо маєте лишніх 1000 гривень, то мені дайте, – сказала свекруха, ставлячи величезну клітчасту сумку посеред коридору.
– Та я і задурно того “добра” не хочу, Ганно Дмитрівно, не те, що за гроші, – не стрималася я. – Я вам ще влітку казала, що нам ніякі огірки, помідори і аджики ваші не потрібні!
Свекруха піджала губи, зиркнула на мене спідлоба, але мовчала. Стояла, наче чекала, що я передумаю і таки дістану гроші.
А я ж добре знала, в чому справа. Вона свою пенсію віддає доньці, тій самій, яка до сорока років так і не спромоглася купити власне житло. Живе в орендованій квартирі з чоловіком-лежнем та трьома дітьми. А тепер, щоб якось звести кінці з кінцями, свекруха вирішила нас “ощасливити” своїми запасами.
Та тільки біда в тому, що ті запаси – то не консервація, а якась дивна суміш переквашених огірків, помідорів, які вже здулися, і аджики, від якої тхне оцтом так, що очі ріже.
– Ну, може, діти ваші їстимуть, чи мамі з татом віддаш!, – нарешті подала голос свекруха
Я глибоко вдихнула, стримуючи себе, щоб не наговорити зайвого:
– Ганно Дмитрівно, Сергій ту вашу аджику ще минулого року ледь не вилив у раковину, пам’ятаєте? А огірки… вони ж переквасилися.
– Та які переквасилися? – з підозрою перепитала вона.
– Ну, ті, що ви минулого разу привозили. Мені довелося їх викинути. Вибачте, але їсти це було неможливо.
Вона аж почервоніла:
– А, то я ж вам не ті дала! То старі були. Оці – свіжі. Ліля, моя доня, вчора відкривала баночку, то он як їла з апетитом
Ох, як же ж мене це зачепило!
– Ганно Дмитрівно, якщо Ліля їсть, то, може, їй і відвезете? Все одно ж ви їй пенсію віддаєте
Свекруха вмить спалахнула:
– Ой, ну почалося! Та що ви причепилися до Лілі? У неї троє дітей! Вона сама з усім не справляється!
– А в мене двоє, і мені теж ніхто нічого не носить.
– Ну, то ви працюєте!
І ваш син працює, і у нас іпотека
Свекруха знову глянула на мене, прищурившись:
– Це що, ви мені натякаєте, що я погана мати? Що я Лілю люблю більше за Сергія
Я мовчала. Ну як їй пояснити, що справа не в любові, а в справедливості? Чому одна дитина має їсти переквашені огірки, а іншій – і пенсія, і нормальні продукти?
Вона ображено склала руки:
– Ну й добре. Викидайте, якщо воно вам так заважає. Але ж я від душі! Хотіла, щоб у вас було все домашнє, натуральне. А ви…
– Ганно Дмитрівно, я ж не проти домашнього. Але не такого! Я вам чесно кажу, ці банки треба було давно викинути.
– Це ви так думаєте, – буркнула вона й потягнулася до сумки, витягуючи одну банку з мутним розсолом. – Он, бачите? Огірочки, як слід.
– Понюхайте, – я відкрутила кришку. Запах був такий, що навіть свекруха скривилася.
– Ну… може, трішки… перебродили. Але…
– Ганно Дмитрівно, давайте чесно: це вже несвіже
Вона мовчки запхала банку назад у сумку. Я вже хотіла завершити цю розмову, але вона раптом випалила:
– А ти все одно до мене погано ставишся! Я для вас стараюся, а ти тільки дорікаєш.
– Я не дорікаю, просто…
– Та годі вже! Як не треба, то й не треба! Самі їжте свої магазинні продукти.
Ганно Дмитрівно, я ж не це..
Але вона вже й не слухала. Ображено накинула пальто й вийшла, грюкнувши дверима.
Я стояла посеред кухні, дивлячись на ту клітчасту сумку, яка так і лишилася стояти в коридорі.
Відкрила одну банку. І все ж, переквашені. Відкрила іншу – те саме.
Я винесла сумку на балкон.
І знаєте, що? Мені навіть не було соромно.
Бо чому я маю їсти те, що свекруха сама б на стіл не поставила?
І чому її ледача донька отримує все найкраще, а Сергій має об’їдатися оцтом?
А ви як думаєте? Чи мають батьки ділити дітей на улюбленців? Чи правильно віддавати одній дитині все, а іншій – лишати переквашені огірки?
