Стояв в місті один магазинчик. Вивіски на магазині не було вже давно, її колись забрав ураган, а нову господар не став прибивати, тому, що кожен місцевий житель і так знав, що магазин продає бажання.
Асортимент магазину був величезний: тут можна було купити практично все.
Величезні яхти, квартири, заміжжя, пост віце-президента корпорації, гроші, дітей, улюблену роботу, гарну фігуру, перемогу в конкурсі, великі машини, футбольні клуби, владу, успіх, перстені з діамантами і багато-багато іншого. Не продавалися тільки життя і cмeрть. Кожен хто прийшов в магазин (а є ж і такі, які жодного разу не зайшли в магазин, а залишилися сидіти вдома і просто бажати) в першу чергу дізнавався ціну свого бажання.
Ціни були різні.
Наприклад, улюблена робота коштувала відмови від стабільності і передбачуваності, готовність самостійно планувати і структурувати своє життя, віри у власні сили і дозволу для себе працювати там, де подобається, а не там де треба.
Влада коштувала трохи більше. Треба було відмовитися від деяких своїх переконань, вміти всьому знаходити раціональне пояснення, вміти відмовляти іншим, знати собі ціну (і вона повинна бути досить високою), дозволяти собі говорити “Я”, заявляти про себе, незважаючи на схвалення або несхвалення оточуючих.
Деякі ціни здавалися дивними: заміжжя можна було отримати практично задарма, а ось щасливе життя коштувало дорого: персональна відповідальність за власне щастя, вміння отримувати задоволення від життя, знання своїх бажань, відмова від прагнення відповідати оточуючим, невеличке відчуття провини, вміння цінувати те що маєш, усвідомлення власної цінності і значущості, відмова від бонусів “жeртви”, ризик втратити деяких друзів і знайомих.
Мало не кожен, хто приходив в магазин був готовий відразу купити бажання.
Деякі, побачивши ціну, відразу розверталися і йшли. Інші довго стояли в роздумах, перераховуючи готівку, і розмірковуючи де б дістати ще коштів. Хтось починав скаржитися на занадто високі ціни і просив у господаря знижку або питав коли буде розпродаж. А були й такі, які діставали з кишені свої заощадження і отримували заповітне бажання. На щасливчиків заздрісно дивилися інші покупці, перешіптуючись між собою про те, що, напевно, господар магазину їхній знайомий і бажання дісталося їм просто так, без жодних зусиль.
Господарю магазину часто пропонували знизити ціни, щоб збільшити кількість покупців. Але він завжди відмовлявся, кажучи, що від цього стрaждaтиме якість бажань. Коли у господаря запитували, чи не боїться він розоритися, то він хитав головою і відповідав, що в усі часи будуть сміливці, які готові ризикувати і змінювати своє життя, відмовлятися від звичного і передбачуваного життя, здатні повірити в себе і в свої бажання, такі які мають сили і засоби для того, щоб оплатити виконання своїх бажань.
А на двері того магазину висіло оголошення: “Якщо твоє бажання не збувається, значить воно ще не оплачено”.
