Якщо пощастить, в житті людини настає такий момент, коли нема в кого спитати поради. Зовсім нема в кого.
Не тому, що немає нікого поруч, чи нема нікого старшого. Є. Але просто вони не ходили твоїм шляхом. Вони ходили тільки своїм, але не твоїм.
А ти зайшов вже достатньо далеко, щоб питати поради у інших. І всі їх слова тепер не більше, ніж думка сторонніх спостерігачів, на яких не вийде звалити свої невдачі.
Доводиться шукати всередині ту точку, яка допоможе прийняти рішення. І порівнювати з нею зовнішні підказки. Нести відповідальність за будь-яке рішення і вчитися витримувати свої внутрішні шторми.
Багато хто намагається уникнути цього моменту. Вони одружуються на тих, хто скаже їм, що робити. Дружать з тими, хто правильно їх оцінить. Працюють у тих, хто забирає собі відповідальність. Так і доживають до старості. І нічого страшного в цьому немає.
А коли йдеш один, часом здається, що все робиш неправильно (і ті, хто сумнівається обов’язково тобі дорікатимуть). Не тому, що реально щось не так, а тому що інші роблять інакше. Тому, що крім тебе ніхто так не робить. Тому, що це тільки ТВІЙ шлях. З невідомої території з внутрішнім компасом і самостійно винайденим змістом.
А. Датешидзе
