Якось два моряки вирушили в мандрівку світом, щоб знайти своє кохання. Припливли вони на острів, де вождь одного з племен мав дві дочки. Старша красуня, а молодша не дуже.
Один із моряків сказав своєму другові:
— Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуся з дочкою вождя.
— Так, ти маєш рацію, старша дочка вождя красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – одружуйся.
— Ти мене не зрозумів, друже! Я одружуся з молодшою донькою вождя.
– Ти, що? Вона ж така не дуже красива дівчина.
— Це моє рішення, і це зроблю.
Друг поплив далі, шукаючи свого щастя, а наречений пішов свататися. Треба сказати, що в племені було заведено давати за наречену викуп коровами. Гарна наречена коштувала десять корів.
Пригнав десять корів і підійшов до вождя.
— Вожде, я хочу одружитися з твоєю дочкою і даю за неї десять корів!
– Це хороший вибір. Моя старша дочка красуня, розумниця, і вона варта десять корів. Я згоден.
– Ні, вожде, ти не зрозумів. Я хочу одружитися з твоєю молодшою дочкою.
– Ти що, жартуєш? Не бачиш, вона ж така не дуже красива.
— Я хочу одружитися саме з нею.
— Добре, але як чесна людина я не можу взяти десять корів, вона цього не варта. Я візьму за неї три корови, не більше.
— Ні, я хочу заплатити саме десять корів.
Вони одружилися.
Минуло кілька років, і мандрівний друг, уже на своєму кораблі, вирішив відвідати товариша, що залишився, і дізнатися, як у нього життя. Приплив, іде берегом, а назустріч жінка неземної краси.
Він її спитав, як знайти його друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, довкола дітлахи бігають.
– Як живеш?
– Я щасливий.
Тут входить та сама красива жінка.
— Ось познайомся. Це моя дружина.
– Як? Ти що одружився ще раз?
— Ні, це та сама жінка.
— Але як це сталося, що так змінилася?
— А ти спитай у неї сам.
Підійшов друг до жінки і питає:
— Вибач за нетактовність, але я пам’ятаю, яка ти була… не дуже. Що сталося, що ти стала такою прекрасною?
— Просто одного разу я зрозуміла, що варта десяти корів.
