— Яка машина? А як же наша іпотека? — чоловік завмер, дивлячись на гроші від продажу квартири.
— Сашко, я принесла гроші на іпотеку! — Катя з гуркотом поклала на стіл пачку купюр і сяяла, мов новорічна ялинка. — Сто тисяч! А решту… решту я вклала у свою мрію.
Сашко підвів очі від ноутбука, де намагався звести сімейний бюджет, який вічно тріщав по швах. Щось стислося в серці.
— У мрію? — перепитав він, підходячи ближче до столу. — Катю, ти продала бабусину квартиру? За скільки?
Він перевів погляд з грошей на її обличчя. Вона світилася — такою щасливою він не бачив її давно.
— Так! Нарешті продала! — вигукнула вона, плеснувши в долоні. — За двісті тисяч гривень! Покупці з’явилися раптово, я навіть не торгувалася. Просто хотіла продати якомога швидше!
Двісті тисяч гривень. Сашко миттєво порахував: цієї суми вистачило б, щоб закрити майже всю іпотеку. Залишилося б лише три платежі — і можна було б зітхнути з полегшенням. Почати відкладати на майбутнє їхнього сина Артема. Нарешті зробити ремонт у цій квартирі.
— Двісті тисяч?.. — голос у нього зірвався. Він кивнув на стіл. — Тут лише сто. Де решта?
Катя безтурботно дістала з сумки ключі з яскравим логотипом і, сяючи, простягнула їх йому.
— Ось вони! — урочисто оголосила. — Це моя мрія ще зі школи! Я сьогодні забрала новеньку Kia! Вона просто розкішна, Сашку, ти маєш її побачити!
Сашко мовчки взяв ключі й вийшов на балкон. Внизу, під вікнами їхнього будинку, сяяв білосніжний кросовер. Чоловік повернувся до кімнати.
— А інші гроші де? — його голос став крижаним. — У нас величезний іпотечний борг. Артем росте, скоро садок, потім школа. Останні роки ти майже не вкладалася в бюджет, постійно казала: «немає грошей». А тепер… ти купила машину?!
Радість на обличчі Каті миттєво змінилася легким роздратуванням.
— Ну от! І знову — негатив! — вона відсунула пачку купюр. — Це ж не просто так! Я вклала сто тисяч і вже маю підробіток — онлайн-репетиторство. Утримання й пальне я беру на себе. Обіцяю! А машина… Сашко, я чекала на неї роками! Спочатку навчання, потім маленький Артем… А квартира п’ять років стояла порожня, і тут — удача! Хіба я не заслужила здійснити хоча б одну мрію?
Сашко дивився на ключі, на гроші, на нову машину за вікном. Згадав, як обговорював із рідними, яким легким стане життя після закриття іпотеки. Як вони зможуть відкладати на освіту Артема, не рахувати копійки до авансу.
— Заслужила, — тихо сказав він. — Питання в іншому, Катю. А ми з Артемом? Ми не заслуговуємо на спокійне життя? Чи варта була твоя мрія того, щоб ми не звільнилися від боргів?
Він поклав ключі поруч із грошима. Сто тисяч. Крапля в морі, коли борг такий великий.
— Підробіток? — Сашко насупився. — Ти ніколи про це не говорила. Ніби ми чужі люди. А тепер — дорога машина, про яку я дізнаюся постфактум. І іпотека, яка тягнутиметься ще півтора року. Плюс обслуговування…
Катя схрестила руки.
— Я ж сказала: витрати беру на себе! І буду вкладатися в сімейний бюджет! Не все одразу, Сашко!
— Добре. Це — на іпотеку, — сказав він, забираючи гроші зі столу. — А тепер мені треба побути наодинці. Подумати про наше майбутнє.
Він пішов у дитячу — туди, де спав Артем. Катя залишилася стояти посеред вітальні з блискучими ключами в руках.
Біла Kia офіційно стала лише її машиною. Сашко принципово не сідав за кермо. Навіть у дощ. На роботу їздив на старому авто, купленому ще до іпотеки. До магазину, у поліклініку з Артемом — теж на ньому. Спочатку Катя обурювалася:
— Це ж незручно! Нова машина безпечніша для дитини!
Але чоловік просто показував їй роздруківку страхових платежів:
— Твоя мрія — твоя відповідальність. Я не можу платити двічі: за іпотеку і за утримання твого авто.
Катя оплачувала бензин, страховку, перше ТО — і бачила, як її заробітки з репетиторства тануть. Машина вимагала постійних витрат.
Сашко запровадив контроль бюджету. Усі гроші йшли лише на необхідне: іпотеку, комунальні, їжу, дитячі витрати. «Особистий бюджет» Каті складався з того, що залишалося після витрат на авто. За ці гроші вона могла купити одяг, косметику або сходити з подругами в кафе. Але й тут Сашко був непохитний:
— Хочеш нові чоботи? Знайди більше учнів або зеконом на бензині. Наш бюджет тріщить через твою «раптову удачу».
Він більше не ділився з нею фінансовими думками. Лише констатував факти:
— На ремонт балкона будемо збирати не рік, а три.
— На поїздку з Артемом до моря поки що немає з чого відкладати.
У домі оселилася напруга. Не сварки — крижана ввічливість Сашка. Він доглядав за сином, виконував обов’язки по дому, але тепло зникло. Зникли спільні плани, сміх.
Катя намагалася загладити провину: готувала його улюблені страви, пропонувала поїхати кудись на вихідні її машиною. Але він не відгукувався.
— Дякую, я не голодний, — коротко відповідав він.
— У вихідні поїду з Артемом у зоопарк. На своїй машині. Там легше паркуватися, — говорив він, даючи зрозуміти, що її участь не потрібна.
Сашко вже не дорікав Каті вголос, але розчарування звучало в кожному його слові.
Перше серйозне випробування для їхнього шлюбу сталося через три місяці. У Kia розрізало колесо — боковий поріз. Ремонту не підлягало. Нове колесо разом із роботою коштувало дорого.
Катя сиділа за ноутбуком, підраховуючи витрати. Підробіток приніс десять тисяч гривень, але її «особисті» гроші майже закінчилися. Страховка шини не покривала.
— Сашко… — обережно сказала вона. — Можемо взяти з сімейного бюджету? Я потім поверну. Просто колесо треба міняти терміново — інакше я не зможу їздити.
Чоловік відклав книжку, яку читав Артемові. В його погляді не було злості. Лише втомлена твердість.
— Катю, бюджет розписаний до копійки. Там немає вільних грошей. Тим паче — на твою машину. Ти сама сказала: «витрати беру на себе». Це — витрати. Шукай варіанти. Позич у батьків, продай щось. Це твоя відповідальність.
Він знову відкрив книжку й продовжив читати казку. Катя проковтнула гіркий клубок у горлі. Вона знайшла ще учнів, позичила гроші в подруги. Зрештою замінила колесо. Але гіркота приниження й відчуття повної фінансової залежності були гірші за будь-які докори.
Минуло пів року. Іпотека завдяки жорсткій економії та тим грошам зменшувалася трохи швидше, ніж планував Сашко, але шлях був ще довгий. Біла Kia сяяла під вікном, але Катя вже не дивилася на неї з захопленням. Тепер вона здавалася не мрією, а символом напруги й боргу.
Одного вечора, поклавши Артема спати, Катя підійшла до дивана, де Сашко лежав, мовчки дивлячись у стелю.
— Сашко… — її голос був тихим. — Я почала шукати покупців на машину.
Чоловік повільно повернув до неї погляд. Уперше за довгий час у його очах з’явився не втомлений холод, а подив.
— Навіщо? Це ж твоя мрія…
— Мрія має робити щасливою, а не руйнувати життя, — прошепотіла Катя, винувато опустивши очі. — Я бачила, як ти рахуєш копійки в супермаркеті. Ця мрія коштувала надто дорого. Дорожче, ніж я могла заплатити. Я знаю, що продам дешевше, ніж купила. Але навіть якщо отримаю менше — всі гроші підуть на іпотеку. Так ми швидше закриємо борги.
Сашко довго мовчав, осмислюючи почуте. Потім глибоко зітхнув.
— Це твоє рішення, — несподівано тепло сказав він. — Це твоя машина. Продавай, якщо вважаєш за потрібне. Але не тому, що я змушую. А тому, що ти сама зрозуміла: так буде правильно.
Катя продала машину, про яку так довго мріяла. Усі гроші пішли на погашення іпотеки — їм вдалося скоротити термін кредиту на кілька місяців. Сашко не сказав: «Я ж попереджав». Він просто вперше за пів року обійняв дружину, коли вона простягнула йому банківську виписку.
