Як забути того, хто мене ніколи не любив?
Вже 12 років не можу забути чоловіка. Перепробувала всі способи, окрім магічного відвороту. Була у психолога, просила спокою на душі у церкві, намагалася відволіктися на роман з іншим, створила свою сім’ю з ще одним. Погано те, що насправді я не хочу його забувати.
У мене таке відчуття, що якщо я погоджуся забути, то назавжди обірву останню ниточку між нами. А поки я пам’ятаю та люблю, ця ниточка існує. Не стане ниточки – я втрачу його назавжди остаточно.
Це було кохання з першого погляду. Син знайомих, з сім’ї, яка багатша за мою. Моя сім’я позичала гроші на моє навчання у його сім’ї, довго не могли повернути. Він, мабуть, і не знав про це. Але для нього гроші — це найважливіше у житті. Як я могла на щось розраховувати із таким хлопцем? Злиденна я.
Побачила його вперше і подумала, що шкода, що такий красень ніколи не зверне на мене уваги.
Він поставився до мене по-дружньому, і я зникла. Говорила собі, що людина живе іншими цінностями, що дуже різний спосіб життя, що в нього багато дівчат, легковажна, вітряна. Боялася, що нічого з цього не вийде.
Не виявила своїх найкращих жіночих якостей — турботливість, доброту, ніжність, м’якість, хоча насправді я така. Захотілося довести невідомо кому, що я не гірша за нього.
Що я якась особлива. Що мені начхати. І я зіграла роль холодного безжального стерву. Якщо й був якийсь інтерес з його боку спочатку, то сама його відбила. А навколо вистачало ніжних, м’яких та турботливих.
На такій він і одружився зрештою. На тій, що добре готувала. Яка народила йому трьох дітей і вишивала сорочки, в’яже шкарпетки. Майстриня та рукоділка.
Проста, не особливо симпатична, але, мабуть, тепла та затишна. І я могла бути на її місці. Так, я не люблю вишивати і в’язати, я не мріяла ніколи обмежити свій світ кухнею та дітьми, але… Чорт забирай, заради нього я б що завгодно робила.
Я робила б все, що вона робить, якщо йому саме це потрібно.
Але час не повернеш назад. Я зізналася йому в коханні, коли дізналася, що він незабаром одружується. Думала, раптом, він таки любить мене в глибині душі. Раптом як у кіно, як у казці, приховує свої почуття і буде радий. Адже вчинки його були часто дивними, я досі готова присягнутися, що я була йому цікава.
Але він відповів мені так суворо, сказав, що між нами нічого не було ніколи і не могло бути. Що він ніколи не міг би мене образити. Що означали ці слова, я не розумію й досі.
Що не зміг би використати заради розваги та кинути? Що хотів багату наречену, а не мене? Адже ходила чутка, що одружився він за розрахунком. І я довго тішила себе думками, що насправді він не любить дружину.
Але минули роки. Так, живуть вони небідно. Але він кохає її. Інакше чому б у них було троє дітей? Чому він десять років у шлюбі з нею?
Я одружена, є дитина. У шлюбі нещаслива. Може, якби чоловік був добрим і дбайливим, я б змогла до нього прив’язатися, відтанути. Але я вискочила буквально за першого зустрічного. Повінчалася, швидко народила. Думала, що він мене любить, що доля посилає мені надійну людину замість того, хто не любив мене. Гірко помилилась.
Чоловік виявився домашнім тираном. Вирватися із цього шлюбу не можу, бо проблеми зі здоров’ям. Одна не зможу виростити дитину. Чоловік іноді ненавиджу, іноді терплю, він мені чужий, себе не поважаю вже давно. Я живу не зрозумій з ким за їжу, гроші та комфорт. І справді живемо ми бідно. Якби це був шлюб із коханим, мені було б все одно все на радість. Але з нелюбимим все здається важчим, ніж є. І чоловік мене не любить.
Навіщо одружився зі мною — не знаю.
Не шлюб, а мука одна.
Про того чоловіка згадую кожну вільну хвилинку. А він щасливий без мене, мене не пам’ятає. Скільки було в його житті таких дурниць, як я. Підняла йому самооцінку своїм освідченням у коханні, і все. І живе собі далі, не переймаючись, що приручив когось, привернув до себе увагу, дав надію своїми необережними діями.
Тільки й можу, що написати іноді вірш про своє кохання чи поскаржитися в інтернеті.
Як забути? Як захотіти забути?
