Ми одружилися, коли нам було по 23 роки. Бідні, молоді, закохані одне в одного по самі вуха студенти. Жили у моїх батьків в однокімнатній квартирі і вірили в світле майбутнє. Я шалено кохала Сашку. Це був дуже ніжний і відкритий хлопець. Він готовий був для мене зірку з неба дістати.
На дворі закінчувалися 90-і і перед нами стояло дуже непросте завдання втриматися на плаву. Про те, щоб стати успішними ми тоді і не мріяли. Принаймні я. Грошей у нас не було зовсім. Доходило до того, що я бігала в найближчий магазин і благала віддати прострочені продукти безкоштовно або за дуже низькою ціною. Ну а збирати пляшки ми ходили, як на роботу. Батьки трохи допомагали, але і їм самим було важко.
Добре, хоч відучилися безкоштовно. Я в консерваторії, чоловік на фізматі. Мій Сашко завжди був дуже розумним і кмітливим хлопцем із задатками бізнесмена.
Після закінчення інституту чоловік влаштувався на роботу і підробляв написанням дипломів та курсових, на цьому і трималися.
У нього все почало виходити після того, як до мене з Італії приїхала подруга дитинства. Мама Лариси вийшла заміж за італійця і забрала доньку з собою. А в 1998 році вона приїхала в Київ, щоб знайти партнерів для бізнесу вітчима — той займався ювеліркою. Це і стало початком нашого нового життя.
Саша не розгубився і запропонував Ларисі вигідні умови співпраці. У ті роки в Києві золото купували просто миттєво. Потрібно було тільки вміти знайти потрібних людей і зробити їм правильну пропозицію. Не буду вдаватися в усі подробиці його бізнес плану, скажу тільки, що гроші полилися рікою.
Ми купили першу машину, «Мерседес», з’їхали від батьків на орендовану квартиру, а через півтора року вже купили свою у елітному районі Києва.
Сашко перебував у стані ейфорії, одягав мене, як ляльку — в усе найдорожче. Жили душа в душу і були безмежно щасливі.
Ми багато подорожували і, звичайно, я не працювала жодного дня. Все було шикарно, крім одного… Вже багато років ми намагалися стати батьками, але марно. Я пройшла всі можливі й неможливі обстеження, навіть в Ізраїль їздила. Лікарі запевняли — все добре. А чоловік ні на які процедури не погоджувався. Казав: «Я чоловік і можу мати дітей, це з тобою щось не так».
А потім почалося найскладніше моє випробування. Чоловік загуляв. Спочатку це були маленькі епізодики, на які я, міцно зціпивши зуби, не звертала уваги. Запитаєте, як я дізнавалася? А Саша особливо нічого і не приховував. Міг зателефонувати з офісу, сказати, що у них вечірка, додому приїде вранці. А на задньому плані чути голоси.
Наше життя повністю змінилося, коли чоловік познайомився з Іриною. Ця жінка допомагала йому вирішувати будь-які юридичні питання, які виникали у них в компанії. І чи то він справді закохався в ту руду, чи вона просто була йому корисною, але прямо в мій тридцять п’ятий день народження я дізнаюся, що вона при надії від мого чоловіка.
Більше того, як виявилося їй належить 20% компанії. Я ж на паперах не маю ніякого відношення до його бізнесу.
Сказати, що це був складний період для мене — це нічого не сказати. Я закрилася на тиждень в нашому дачному будинку і місця собі не знаходила.
Руда подарувала чоловікові спадкоємця. Однак, я не дуже вірю в те, що від Саші. Але чоловік визнав сина за рідного і записав на своє прізвище.
Думаєте, ми розлучилися? Нічого подібного. Як каже Саша: «Ти моя стара дружина і завжди будеш поруч зі мною».
Ось так — піти не можу, мені скоро 45 і я просто не втримаюся на плаву фінансово. Зустрічатися з іншими чоловіками теж проблематично, тому що Саша, як дізнається, то не схоче мене більше забезпечувати, а що мене чекає в нових стосунках ще невідомо.
Саша живе на дві родини — зі старою і новою дружиною. Але наскільки я знаю, зараз у нього з’явилася ще одна молода жінка, за чутками їй 25 років.
А я намагаюся не втратити здоровий глузд. Відкрила невелику галерею сучасного мистецтва, спасибі чоловікові — допоміг. Грошей мистецтво нині приносить не дуже багато. Але я кожен день спілкуюся з унікальними людьми, влаштовую виставки, подорожую по світу в пошуках цікавих художників.
Фото ілюстративне.
