fbpx
Дозвілля
Як вийти зі стану «я нічого не можу змінити», «я нічого цінного не роблю», «я безпомічний»

Є вид допомоги за принципом «на відстані розміром у витягнуту руку»: на що можеш вплинути зараз ось тут в цьому місці на віддалі, допоки дотягнешся рукою???

Дивовижний принцип для виходу зі стану «я нічого не можу змінити», «я нічого цінного не роблю», «я безпомічний»!

Знаєте, часом навіть у буквальному – не переносному – значенні його використовую. Коли хочеться зневірено опустити руки, згадую це правило і витягую руки перед собою. Й миттєво помічаю, що в силах відчинити вікно й впустити в хату сонце. Або обійняти дитину. Або розчесатися і всміхнутися самій собі в дзеркалі. Або дотягтися до телефону і написати комусь «ти як?».

Звісно, часом ми здійснюємо подвиги на відстанях у тисячі кілометрів, і знаходимо сили на ці добрі справи, і це стає чимось надцінним для нас і тих, кому помогли. Але дії на відстані витягнутої руки знецінювати не варто, особливо тепер – коли жити треба малюсінькими кроками, дякуючи Богові й собі за кожен крочок.

…Моя дитина повернулася зі школи з новим пеналом, і так йому раділа, немов то було мрією всього її життя! Звісно, вона могла і надалі навчатися в школі, кладучи ручку та олівець просто на парту. Але учителька помітила – побачила на відстані простягнутої руки – новеньку з України без пенала, і після уроків пішла в магазин, аби вибрати для її канцелярії “будиночок”…

…Я довго розглядала написи на молоці страшенно незрозумілою мені іноземною мовою. Нарешті, нічого не зрозумівши, вибрала будь-яке. І раптом помітила, що на відстані витягнутої руки, поруч стоїть незнайомець, який за допомогою Гугл-перекладача, чемно попросить мене не брати цього «некорисного» молока-немолока, а поміняти на молоко-молоко…

…«Обіймаю Вас молитвою» – написала мені просто так сьогодні одна прекрасна людина, що зараз від мене за тисячі кілометрів. Бо телефон, який взяла, аби написати це, лежав на невеличкій від неї відстані, розміром у простягнуту руку…

Коли відчуваю, що не маю сил змінити світ, беру та й притягую той світ до себе близько-близько, і обіймаю, скорочуючи ще й відстань простягнутої руки…

Обіймаючи світ, розумію, що ось зараз сиджу поруч-поруч з ноутбуком. Можу взяти мишку, клацнути на посилання зум-конференції і побачити в екрані усмішку якоїсь дитини, яка, всупереч війні, усміхається.

– Привіт! Ну що, працюємо? Готова?

– Так! Ось у мене все, що Ви казали приготувати (олівці, фломастери, блокноти). Все під руками!

Під руками… На відстані витягнутої руки… В обіймах – на відстані між серцями, скороченій до нуля…

То що на цих відстанях можемо зробити просто зараз?..

А можемо надбагато!

Наталія Сиротич