— Мамо, ти сьогодні вдома будеш годині о сьомій вечора? – Запитав Євген свою маму вранці, перед тим як піти на навчання.
– А що? Тобі знову щось від мене потрібне? – примружуючись, чекаючи якогось неприємного для себе прохання, спитала вона сина.
– Ні. Я просто запитав: чи будеш вдома чи ні? – відповів Євген.
— Та кажи вже! Якщо почав, то договорюй! – невдоволено вимагала вона.
— Я просто на роботі в цей час буду, а Оля мені конспект занесе. Я подумав, що якщо ти в цей час будеш вдома, щоб вона тобі їх віддала. Якщо тебе не буде або ти не зможеш забрати, щоб вона їх у поштову скриньку закинула, а я вже вночі заберу, коли додому йтиму.
— От якщо у тебе вже є вирішення цього питання, то що ти до мене з цим пристаєш? Тим більше зі своєю Олею! – сердито запитала мама.
– Так, все, все! Не чіпляюся більше!
— Ото ж! – гордо сказала мама йому. – Ти, до речі, з роботи о котрій прийдеш?
– Вночі. – взуваючись відповів Євген.
— Це я вже й так зрозуміла! А о котрій: уночі?
— Приблизно о першій.
— Тоді, коли прийдеш, тихо до своєї кімнати проходь! Якщо знову розбудиш Андрія, нарікай на себе!
— А що, цей пан знову в нас ночуватиме?
– Він не пан, а мій чоловік! Шанобливіше ставсь до нього, зрозумів? – обурено сказала мама.
– Мам, у тебе кожні півроку нові чоловіки! А цей так взагалі дивак! Ти йому гроші даєш, він їсть і живе тут просто так! А ще кажеш, що він тут господар! – сказав син.
– Ти за собою краще дивися! А в моє особисте життя навіть носа не сунь! – Заявила вона.
— Ой… Та роби, що хочеш! – відповів Євген, закриваючи за собою вхідні двері.
На останню пару Євген не пішов, як завжди. У цей час він йшов на роботу в кафе, де був неофіційно влаштований завдяки батькові свого друга. Заробляв він там мало, але хоч якісь гроші у нього були, і не треба було більше просити у матері чи позичати у когось із знайомих.
Як тільки він влаштувався туди, мама відразу заявила, що тепер він сам собі купуватиме їжу і готуватиме, а ще він мав частково оплачувати комунальні.
Євген не сперечався з цим, бо знав, що якщо не так, то взагалі доведеться з’їжджати. А на оренду окремого житла йому поки не вистачало.
— Олю, я побіг, мені вже час у кафешку! Не забудь, будь ласка, занести конспект сьогодні, – попросив Євген свою дівчину, перш ніж піти.
— Та я пам’ятаю! Не хвилюйся! Кину в поштову скриньку, як ти й сказав! – відповіла дівчина йому.
– Дякую! – Він поцілував її і пішов у бік сходів.
– Євгене! – крикнула Оля, згадавши щось. – Стривай!
Молодий чоловік обернувся.
– Що таке?
– Наступного тижня мої батьки їдуть до бабусі на тиждень, ти можеш ночувати у мене! – Підбігши до хлопця і важко дихаючи, сказала Оля.
— А твої батьки не проти? – насупився він.
– Ні! Я з ними вже поговорила, і вони погодились! Тим більше, тобі з роботи до мене йти втричі ближче, ніж до дому!
– Це я знаю! Мені головне, щоб твої знали про це і нормально ставилися до цього! – задумливо сказав Євген.
– Та ти ж знаєш, що вони тебе люблять! Я іноді навіть ревнувати починаю, таке відчуття, що вони тебе люблять більше за мене! А я їхня дочка! – Усміхнулася Оля.
— Я здогадувався про це, звичайно, але не питав! – усміхнувся він у відповідь.
– Ось-ось! Ця твоя скромність їх і приваблює, мабуть!
Євген ще ширше посміхнувся до своєї дівчини. Потім обійняв її і поцілував.
– Дякую, Олю! І тобі, і батькам твоїм! Це було б просто супер! – Сказав він. – Ну гаразд. Я побіг, а то запізнюся.
Повернувшись із роботи, Євген насамперед, зайшовши до під’їзду, пішов за конспектами, бо йому треба було швидко прочитати лекцію, яку він сьогодні пропустив, бо вранці першою ж парою буде опитування, і якщо він не підготується, може отримати погану оцінку, а це може вплинути на його стипендію.
Але з невідомої причини поштова скринька була порожня. Ні зошита Олиного, ні квитанцій, ні навіть рекламок жодних не було. Він зрозумів, що його мама, мабуть, забирала пошту і зошит теж забрала додому.
Зайшовши тихо в квартиру, він насамперед, ще не роззувшись, переглянув пошту, яку його мати залишила ну коридорі. Конспектів там не було.
Значить, мабуть, мама віднесла їх у кімнату.
Молодий чоловік роззувся, пішов умився і швиденько прошмигнув у свою спальню. На столі зошита так і не знайшов. Він подумав, що Оля просто не занесла. Забула, напевно, чи з якоїсь іншої причини. Що ж. Сумно, завтра доведеться викручуватись якось по-іншому на парі.
Вранці Єгор написав своїй дівчині:
«Доброго ранку, Олю! А ти чого не принесла зошита? Нічого не писали вчора?
Хвилин через п’ять, йому надійшла відповідь:
«Як це не принесла? Я все зробила так, як ти просив! І так, доброго ранку!»
Прочитавши повідомлення від Оля, Євген відразу пішов на кухню, де господарювала його мама з самого ранку.
— Мамо, ти забрала зошит із поштової скриньки? – Запитав син, вже заздалегідь знаючи відповідь.
– Так, я! – відповіла вона, навіть не глянувши на сина.
– І де він зараз? – з невеликим нетерпінням спитав він.
— Євгене, що це взагалі за новини? Кидати в поштову скриньку непотрібну макулатуру?
— У якому сенсі це непотрібний?
— Та читала я ту маячню, що там написано! Філософія! – засміялася мама. – Цьому всьому саме місце в смітнику!
– Мам, де зошит? – Поступово виходячи з себе, запитав ще раз Євген!
— Я щойно тобі сказала, де він!
Євген зрозумів, що мати викинула Олин зошит у відро для сміття. Він тут же підбіг до раковини і дістав звідти забруднений зошит.
– Мам! Ти чого це зробила? – Запитав Євген голосно.
– Там не було нічого важливого! Тим більше, це моя квартира, і звітувати перед тобою я не збираюся! – Все ще не дивлячись на сина, але посміхаючись крадькома, відповіла та.
— Ти ж чудово знаєш, що це не мій зошит, що мені його треба повернути!
– Так, це твоєї Олі! – різко обернувшись до сина, сказала мама.
— Так, саме так! І їй ще до іспиту треба готуватись, а тут зараз половина сторінок злиплася і брудна!
— Що тут за галас? — задоволено зайшовши на кухню, спитав Андрій, чоловік матері Євгена.
— Та через свою Олю тут Євген розпереживався! Не звертай уваги, любий! – Ласкаво відповіла йому мама Євгена. – Ось твій сніданок! – Накриваючи перед ним на стіл, швиденько заметушилася вона.
– Просто омлет? А що покришити туди трохи ковбаси не могла? – скривився він.
— Андрію, ковбаси зараз немає! – винувато відповіла вона. – Я сьогодні піду куплю, і завтра все буде так, як ти любиш!
– Мам! Ти про мене взагалі забула, чи що? – Втрутився в розмову Євген.
— А тобі щось треба від мене? – різко змінюючи тон, спитала мати. – Ти знайшов те, що шукав! Все, можеш іти звідси, і сцен тут влаштовувати не варто! Не ганьби мене перед Андрієм!
– Нехай побалакає трохи, потім заспокоїться! Ти, до речі, про квартиру йому ще не казала нічого?
– А що про квартиру? – не зрозумів Євген.
— Так. Євгене. Ми тут з Андрієм поговорили і вирішили, що тобі треба знайти власне житло! – трохи розгубившись, сказала мама синові.
— Не зрозумів зараз. Це як це мені шукати власне житло? І з якого взагалі дива він лізе у справи цієї квартири? І вирішує коли мені з’їжджати?
— Андрій переїжджає сюди, і тепер це його квартира теж, синку! Тож він має на це повне право! – Заступилася за чоловіка мама Євгена.
— А з якого дива я повинен з’їжджати? – З подивом запитав хлопець.
— Тому що він має доньку, яка живе з ним! І їй потрібна кімната! Вона ж не житиме разом з тобою! – відповіла мама. – Зараз вони винаймають квартиру, але у нього немає грошей на наступний місяць, і ми ось так вирішили!
— А чому мене це якось мусить хвилювати? Хай шукає! З якого дива я повинен комусь поступатися своєю кімнатою? Чи у нас тут чергова інтерпретація «Попелюшки»?
— Ану, тон змінив швидко! – зашипіла на нього мати. – Я сказала: починай шукати собі житло! Хочеш, до своєї Олі з’їжджай, хочеш, орендуй! Там уже сам розбирайся!
– Я не збираюся нікуди з’їжджати! Нехай твій кавалер шукає собі інший заїжджий двір! – огризнувся молодик.
— Не пропадеш! – сказав зверхньо Андрій.
— А ти взагалі не втручайся! Я зі своєю матір’ю розмовляю, а не з тобою! – відповів йому Євген. – Мамо ти справді виженеш мене з дому через цього “кавалера”? – Запитав він у матері.
– Він мій чоловік, і я його люблю! Мені важливе наше майбутнє з ним! – відповіла та.
– Ось бачиш! Твоя мама вміє розставляти пріоритети! – посміхнувся Андрій.
— Загалом, Євгене! Ти маєш час — до кінця цього місяця щось знайти собі.
— А як не знайду? Ти знаєш, скільки я заробляю?
— То, йди до своєї дівчини! У її батьків хата велика, хай тебе до себе приймуть!
— Та в мене, мам, совість взагалі є на відміну від декого, і напрошуватись я не збираюся! — вказуючи на Андрія, сказав Євген.
Він зайшов у свою кімнату і почав збирати речі.
На навчання він пішов уже разом із усім своїм майном. Коли Оля зустріла його перед входом до університету, він їй коротко розповів, що сталося сьогодні вранці у нього вдома.
Дівчина відразу запропонувала йому пожити в неї, з батьками своїми вона поговорить, і вони проти не будуть точно. Але Євген відмовився. Він знав, що його там приймуть з розкритими обіймами, але совість йому не дозволяла так вчинити.
Натомість він зателефонував своєму другові, у батька якого він працював, і попросився до нього пожити тиждень, доки не знайде собі окрему квартиру.
Друг погодився на це одразу. Він знав, що Євген — людина слова і він намагатиметься швидко розібратися зі своєю проблемою, але навіть якби це було не так, то все одно нічого проти цього не мав.
Між парами та роботою Євген закинув свої речі додому до друга та про все докладніше поговорив. Потім пішов працювати, адже на життя потрібні були гроші.
Далі його життя пішло по колу: будинок – навчання – робота – будинок. Працював він багато і брав додаткові зміни, частіше почав пропускати заняття, але добре, хоч Оля йому з цим допомагала і стипендія за ним збереглася.
Через півроку після того, як він пішов з дому, точніше, як його вигнала рідна мати, він йшов на навчання і зустрів біля головного входу її – свою матір.
– Євгенчику! Синку! Привіт! – радісно заговорила вона, підходячи до нього, щоб обійняти.
Євген відступив від неї.
– Що ти хотіла? – спитав він насторожено.
— Я що, не можу просто скучити за своїм сином? – Здивувалася вона, продовжуючи посміхатися, але це виходило у неї все складніше і складніше.
– Що. Ти. Хотіла? – Ще раз запитав він матері, відокремлюючи кожне слово.
— Євгене, у тебе не буде грошей трохи зайняти до зарплати? – зраптом запитала вона.
– А що твій кавалер? Не може тебе забезпечувати? Я ж ніби поганий син.
— Євгене, перестань!
— Нема в мене грошей позичати! – відповів він.
— Взагалі анітрохи? Мені п’ять тисяч треба всього! У Андрія день народження завтра, і я стіл хочу накрити невеликий, зробити скромне сімейне свято!
— То ти мене запросити прийшла чи грошей позичати?
— Думаю, Андрію не сподобається твоя присутність там.
— Дивись, як цікаво виходить, мамо. Ти мене виганяєш із дому через нього і приходиш до мене позичати гроші для нього.
— Євгене, ну тобі що, складно допомогти матері? – Спробувала присоромити його.
— А в мене немає матері, як виявилось! – Відповів він і пішов у навчальний корпус.
Хлопець навіть жодного разу не обернувся, він цілеспрямовано хотів дати зрозуміти матері, що вона йому абсолютно чужа і байдужа людина.
Потім, після цієї розмови, йому ще не раз дзвонила мати, писала повідомлення, просила допомоги фінансовою, намагалася викликати жаль, але все було марно. Єгор викреслив її зі свого життя. Він, як і вона раніше, розставив правильні пріоритети і ніколи про неї більше ні з ким не говорив навіть.
Головна картинка ілюстративна.
