Як подолати труднощі спілкування з дочкою? Дочці Лесі п’ятнадцять років, а синові Денису дванадцять. Любимо ми їх однаково, але ось донька чомусь вирішила, що їй менше приділяється уваги.

Як подолати труднощі спілкування з дочкою?

Дочці Лесі п’ятнадцять років, а синові Денису дванадцять. Любимо ми їх однаково, але ось донька чомусь вирішила, що їй менше приділяється уваги. Останнім часом не слухається, почала грубити, сидить у своїй кімнаті в навушниках, слухає музику, іноді до неї не достукаєшся.

Дочка нічого не хоче допомагати по дому, до магазину сходити не допитаєшся, залишає по собі немитий посуд. У її кімнаті таке безладдя, що іноді не витримую, починаю сваритись, вимагаю, щоб зробила прибирання, але марно.

Одного разу я зі злості, викинула всі її речі на підлогу і змусила скласти в шафу, але виявилося, що чистий одяг перемішаний з брудною білизною, і я так розсердилася, що насварила її дуже. Вона одяглася і пішла зовсім із дому.

Я намагалася зупинити її, просила вибачення, але дочка сказала, що вона мене ненавидить. Я ще сподівалася, що вона повернеться увечері, але потім зателефонувала мама її подруги і сказала, що Леся у них, щоб я не переживала.

Мені було соромно перед нею, її дочка вдома, а моя пішла і тепер у них. Але все одно вдячна, що зателефонували та прихистили дочку. Коли чоловік поїхав за нею, Леся категорично відмовилася повертатися і вирішили, що вона поживе у бабусі, моєї свекрухи, яка, звичайно ж, послухавши внучку, стала звинувачувати нас у всьому: «не можете до дитини знайти підхід».

Дочка на дзвінки не відповідала, а дзвонити свекрусі я не хотіла, але все ж таки не витримала і через два тижні поїхала до них, думала, що поговоримо, все обговоримо, сподівалася, що за цей час вона теж зробила хоч якісь висновки.

Леся ще була в школі, а на моє запитання, як вона, свекруха повела мене у ванну і показала в мисці намочену Лесину білизну, сказавши: «Вона вже дня чотири вимочується, я сто разів говорила, попери, але вона сказала, що сама знає, що їй робити».

Свекруха знову почала мене звинувачувати, що не навчила нічому, що втратила дитину. Що я могла їй відповісти, я знаю, що винна сама, все часу немає на нормальне спілкування з дітьми, одягнені та нагодовані та добре.

А виявилось, що цього мало, і як тепер налагодити стосунки з донькою, поговорити так, щоб вона знову не образилася, а зрозуміла, що я хочу їй тільки добра. Чи це перехідний вік?

You cannot copy content of this page