Як перестати заздрити чужому щасливому життю?
Як позбутися заздрості? У мене сильна заздрість до дружини одного хлопця, котрого я колись любила. Для мене було справжньою трагедією, коли він одружився. Любила його 12 років, що саме собою, вважаю, погано. Вічна любов – це гарна казочка. А ось залежність як психологічне явище це існує.
Я говорю, що любила того хлопця. Але насправді я його ще не розлюбила. Я намагаюся розлюбити. Нещодавно з’явилося розчарування у ньому, як у особистості. Тому що я провела паралель між ним і одним знайомим, що повністю під каблуком у своєї дружини. Чомусь мені почало здаватися, що той хлопець теж має бути підкаблучником.
Подробиці його життя наштовхують на такий висновок. І осмислюючи минуле і спілкування з ним у минулому і все, що я знаю про нього, я приходжу до висновку, що людина вона досить дурна, безглузда, зі своїми тарганами в голові, скупа, сама не знає, чого хоче від життя і жінок, але дуже великої думки про себе. Його батьківська сім’я йому цілком під стать.
Я все більше розумію, що якби мені вдалося пов’язати своє життя з цією людиною, то дуже швидко я розчарувалася б у ньому. Життя з ним було б пеклом. І мені не хотілося б мати такого чоловіка та його родину у родичах. Але почуття ірраціональні. І незважаючи на усвідомлення всіх цих речей, щось тримає мене біля нього. Я згадую його щодня. Приготувала промову, що скажу йому під час зустрічі, щоб він зрозумів, яка я класна, і пошкодував, що вибрав не мене. Я думаю про нього, коли їду до міста у справах — раптом зустріну його десь. Я дзвонила йому на початку війни з чужого телефону, щоб востаннє почути його голос. А то, раптом, завтра ми обоє помремо, а я його не чула років 10.
Я дивлюся на себе у дзеркало і бачу, що починаю старіти, адже мені вже 34 роки. Чи сподобалася б я йому під час зустрічі? Чи сподобалася б я йому в цій блузці, в цьому кільці, що я купую? Ось би він спробував цю смачну страву, яку я приготувала, і зацінив, яка я гарна господиня. Тобто думаю, думаю та думаю. Хоча вже не плачу щоночі чи щотижня через те, що нам не бути разом. І навіть ось усвідомила, що разом нам не було б так добре.
Але остаточно почуття не изжито. Інформацію про нього всі ці роки я отримую із найневдалішого для мене джерела — сторінки його дружини в соцмережі. Вона щодня старанно викладає все про їхнє життя — куди поїхали на вихідні, що робили діти, як вони приймали гостей, що вона прочитала, що зв’язала собі, чоловікові, дітям. Вона й не знає, що має вдячний глядач — я.
Мені стає погано від кожного її фото з ним, де вони щасливі. Вона дратує мене тим, що вона здорова, насолоджується життям, має те, що хоче – дітей та коханого чоловіка. Я заздрю їй. Я ревную його до неї. Я розумію, що це дуже безглуздо стежити за їхнім життям у соцмережах. Треба жити своїм життям, будувати його, радіти з того, що є в мене. Але я не можу. Я хочу не дивитися її фото, але щоразу кажу собі, що просто хочу ще раз побачити його який він зараз. Хочу дізнатися де він і що він. А в результаті бачу не його одного, а всю їхню родину та її дружину. І отримую не ніжну ностальгію щодо нього та минулого, а злість, заздрість, ненависть до неї.
Я розумію, що вона ні в чому не винна. Вона його кохає. Він кохає її. Вони зустрілися, одружилися, виховують дітей, живуть своїм життям. Так, їхнє щастя побудоване на моєму нещастя. Але він про це не знає. Він, мабуть, винен, бо він знав про мої почуття, коли вибирав не мене. І це він робив перші кроки і викликав у мене такі сильні почуття до себе.
Але він не знав, наскільки це буде для мене серйозно. Мало хто з ким фліртує. Він не винен, що у мене таке хворобливе ставлення до до нього і цієї ситуації. Чи не винен, що не любить мене, а любить її. Так, може, на якомусь етапі вчинив не дуже добре, може, був легковажний. Але нормальна людина його розлюбила б уже давно. А я ненормальна. Що ж йому за всіх жінок, які зустрілися на його шляху, бути у відповіді?
А вона тут взагалі ні до чого. Але, на жаль, недобрі почуття до неї лише міцніють. Я вже майже ненавиджу її. Якщо раніше могла на секунду уявити ситуацію, що з нею щось трапилося, а я зайняла її місце, то зараз уже розумію, що мені там не треба бути, але вона мені ворог.
Кажуть, біла заздрість це коли ти дивишся на когось і хочеш, щоб у тебе теж це було. А чорна заздрість це коли ти дивишся на когось і хочеш, щоб у нього цього не було. Так ось моя заздрість переходить у чорну. Якщо я уявляю, що той хлопець її покинув, вона залишилася сама з дітьми, у неї все погано, то в мене виникає зловтіха, я думаю: «Так тобі й треба».
Мене дратують їхні діти. Це взагалі морок. Діти точно ні в чому не винні. Що далі, то більше темряви я в собі відкриваю. Був час, я ходила до церкви і ставила свічку за здоров’я та благополуччя їхньої родини, щоб моя злість ніяк на них не позначилася. Було якесь почуття провини, що ненавиджу їх. А зараз мені вже байдуже. У мене все погано, я так утомилася від проблем у своєму житті, мені так прикро, що у них (у нього, у неї) все добре. У нього хороша дружина, зручний шлюб, його люблять, про нього піклуються. У неї улюблений чоловік, сім’я, якою вона пишається, сили, здоров’я та багато грошей на побудову сімейного життя, хобі, відпочинок.
Я починаю рахувати чужі гроші і заздрити їхньому ситому життю. Це кошмар. Для мене багатство ніколи не було важливим. Чому я зараз заздрю вже на це, а не лише на кохання? І я не знаю, як із цього вирватися. Зараз усі скажуть, що я монстр, що я не ціную того, що маю, що іншим гірше, ніж мені, що мене Бог покарає за мою заздрість до цієї жінки, а її нагородить тощо.
Але мені не хочеться їй заздрити. Я просто хочу жити добре своїм життям. Я не маю сили волі не заходити до неї на сторінку. Перш за все тому, що я хочу бачити його. Позбутися почуття до нього я ніяк не можу.
Я була у церкві, я була у психолога. Все не те. Я сама намагаюся розібратися у цьому всьому. Я намагаюся вирішувати проблеми, які є в мене, щоб моє життя теж було хоч більш-менш нормальним. Але я не можу. Це не можна порівняти.
У мене радості – їжа на столі, шматочок неба над головою і гарне самопочуття на один день раз на місяць, а в неї – торти на замовлення, золото, походи в гори та інші подорожі, народження третьої дитини, а всього цього не буде без міцної здоров’я.
Я більше так не можу. Усі мої проблеми виливаються у заздрість до неї від безсилля. Що мені робити? Як заспокоїтись? Як перестати заздрити цій чужій і, мабуть, невинній і непоганій жінці?