Як мій син може жити в таких умовах, в голові не вкладається. Я побачила, що вони зробили з квартирою моєї бабусі, але Максим вперто захищає дружину, говорячи, що вона не встигає. Його спокій перед цим безладом був для мене більшим подивом, ніж сам бруд
Зізнаюся, я була здивована, коли після весілля молодята навіть не заговорили про косметичний ремонт у помешканні моєї бабусі, яке я успадкувала. Тоді я це списала на їхню зайнятість, але тепер, побачивши все на власні очі, розумію причину. Зрештою, мені хоч не доведеться переживати за збереження ідеального стану майна.
— Мамо, ну припини! — голос сина, Максима, був на диво спокійний, хоча я щойно, здається, висловила йому все, що думаю про жахливий стан його кухні. — Інна втомлюється з донькою. Ти ж бачиш, їй важко.
— Максиме, а я хіба не виховувала вас двох? — я стояла посеред їхньої кухні, відчуваючи, як підошви кросівок ледь прилипають до підлоги, вкритої шаром жиру та бруду. — Ти, здається, забув, що окрім роботи ти ще й навчався. У мене в домі ніколи не було такого “творчого безладу”, як ти це називаєш. Це просто неповага до простору, в якому ви живете!
— Це наш простір, мамо. І Інна старається. А цей наліт… ну, це просто наслідок того, що вона цілий день на ногах, а потім ще й готує. Ми з нею поговоримо, ти не хвилюйся.
— Ви поговорите? — я відчула, як закипаю. — Тут не “поговорити” треба, сину, тут генеральне прибирання потрібне! Поглянь на плиту! Я не знаю, як на ній взагалі можна щось готувати! Ти що, не бачиш, як вона заросла?
Максим лише знизав плечима, намагаючись відвести погляд.
— Добре, мамо. Я обіцяю, ми приберемо. Тільки не свари Інну. Вона й так переживає.
Я лише зітхнула і, взявши себе в руки, згадала, як все починалося.
Мій син, Максим, одружився, як на мій погляд, надто рано, але що вже тут поробиш. Його обраниця, Інна, була вже при надії.
Максимові тоді щойно виповнилося двадцять один рік, а його нареченій ледь-ледь вісімнадцять.
Батьки Інни, мої новоспечені свати, живуть досить скромно. У них велика родина. Інна — найстарша з чотирьох дітей. Крім неї, є ще дві молодші сестри та найменший брат, якому на той час було лише шість років.
Оскільки у мене була вільна квартира — це помешкання моєї покійної бабусі в центрі міста, яке я до весілля здавала в оренду, — я одразу заявила молодятам, що житло у них буде, але на мою постійну фінансову допомогу чи утримання розраховувати їм не варто. Вони обоє вже дорослі і мають вчитися самостійності.
Ремонту вони вирішили не робити, хоча я натякала, що можу їм допомогти з оплатою матеріалів та роботою. Ну, якщо не хочуть, то я ж не стану їх примушувати. Можливо, вони вважали, що в квартирі і так все чудово.
Я після їхнього весілля навідувалася до них лише кілька разів, і то тільки “проїздом”, щоб передати щось або забрати.
Я розуміла, що Інна, ймовірно, не з тих людей, для яких ідеальний порядок у домі є найвищим пріоритетом, але це їхнє спільне життя. Якщо їм так комфортно, то нехай. Я з чоловіком працюю, займаюся вихованням нашої доньки, яка тоді навчалася у випускному класі. Нам було не до постійного контролю за життям молодої сім’ї.
Згодом у нас народилася онучка, Марійка. Ми з чоловіком були на виписці з пологового та на хрестинах.
Знаєте, що мене справді порадувало? Син, щоб його дружина та донька ні в чому не мали потреби, змінив роботу на більш оплачувану. При цьому він не закинув навчання в технікумі і успішно його закінчив. Мене це тішило. На даний момент нашій онучці вже півтора року.
Востаннє я була у них у гостях на Великодні свята, а ось цієї неділі довелося терміново заскочити. Марійка захворіла, у неї піднялася температура, а ліків, щоб її збити, у хаті не знайшлося.
О, люди добрі! Я побачила, на що вони перетворили квартиру моєї бабусі. Моя бабуся, навіть коли їй було недобре, завжди підтримувала чистоту: мила підлогу, витирала пил, до блиску начищала плиту.
А Інна, здається, до прибирання зовсім не схильна. На кухні справжній бруд. Плита — на неї страшно дивитися, здається, що жир на ній можна здирати чимось на кшталт скребка. Підлога біля плити була такою липкою від застиглого жиру, що було неприємно стояти навіть у взутті. У кімнаті, де спить дитина, ситуація була не кращою. Ліжка, наскільки я зрозуміла, там взагалі не застеляються.
Як мій син може жити в таких умовах — не вкладається в голові. Але знаєте, жодного разу він мені не поскаржився. Навпаки, він завжди захищає Інну, каже, що доглядати за маленькою дитиною — це дуже важка праця, і вона просто не встигає з усім.
Я, звичайно, не сперечаюся, що це нелегко. Я виростила двох дітей, але такого безладу в мене вдома ніколи не було. До того ж, Інна не працює, сидить удома з дитиною.
— Інно, я ось привезла ліки, — сказала я, простягаючи їй пакунок, намагаючись говорити якомога спокійніше. — І це, будь ласка, послухай мене. Я не хочу тебе образити, але ти маєш зрозуміти, що жити в таких умовах не можна. Особливо коли в домі маленька дитина.
Інна, дівчина і так худенька, одразу знітилася.
— Я знаю, Валентино Сергіївно… — вона опустила очі, дивлячись на свої руки. — Я, правда, намагаюся. Але Марійка останнім часом така примхлива… Тільки покладу її, вона одразу прокидається. І цілий день проситься на руки. У мене просто не вистачає часу.
— Часу не вистачає чи бажання? — я не могла стриматися. — Ти ж не працюєш. Я розумію, що важко, але ти ж можеш прибирати, коли дитина спить? Хоча б потроху. Плиту можна вимити за п’ятнадцять хвилин, якщо не доводити її до такого стану!
— Ми обов’язково все виправимо, — швидко промовила Інна. — Просто ми ще не звикли.
— Не звикли? Ви живете тут вже два роки! — мені довелося зробити глибокий вдих, щоб не перейти на крик. — Інно, ця квартира належить мені. І я дала вам її, щоб ви мали гарний старт у житті. Але я боюся, що через пару років ви її просто зруйнуєте. Це ж неповага до моєї власності.
— Я розумію. І ми дуже вдячні. — Інна ледь чутно зітхнула.
— Тоді доведи свою вдячність справами, — підсумувала я. — Я не вимагаю ідеальної чистоти, але елементарний порядок має бути. Заради дитини, насамперед.
Я швидко попрощалася, пообіцявши зателефонувати пізніше, щоб дізнатися про самопочуття Марійки. Йшла додому я з важким серцем. Мені стало шкода і сина, і внучку, які змушені жити в таких умовах. Але як я можу це змінити? Максим повністю на боці дружини. Він захищає її, виправдовує, хоча сам, здається, не надто радий жити серед бруду.
Я могла б продати квартиру і купити їм меншу, а різницю віддати, але Максим відразу сказав би, що я втручаюся. Могла б найняти прибиральницю, але чи навчить це Інну чогось?
Зрештою, я вирішила, що поки що дам їм тиждень. Якщо ситуація не покращиться, мені доведеться поговорити з сином більш жорстко і вже не натяками. Адже це моє майно, і я не хочу, щоб його просто знищили.
Чи варто мені, як матері, все ж таки втрутитися і найняти їм клінінгову службу, щоб хоч раз навести лад і показати, як має виглядати чиста квартира? Або мені слід просто відсторонитися і дозволити їм самостійно розбиратися зі своїм побутом і наслідками свого вибору?
