fbpx
Дозвілля
Як біженцям (переселенцям) навчитись приймати допомогу і не хотіти провалитись крізь землю?

Як навчитись приймати допомогу і не хотіти провалитись крізь землю?

Питає киянка Юлія Капшученко, яка переїхала з сином у більш безпечне місце. Її не перестають дивувати люди, які постійно прагнуть їх нагодувати чи підтримати.

“– Ви переселенці? – підходить бабуся, запнута в хустку, років 70-ти.

А я не знаю, хто я. Біженка чи переселенка? Кивнула, що так.

– Це вам. Тут дітям цукерки… булочка… – протягує пакет, починає плакати і йде геть.

У пакеті були яйця, ковбаса, шоколадні цукерки, булочки. Це цілий всесвіт для цієї бабусі. Вона їсти ці продукти могла тиждень. Не уявляю, скільки за нього жінка віддала грошей в магазині, десь 1/4 чи 1/6 пенсії. Для мене – це не великі гроші, для неї – страшна цифра.

Ми гуляли коло сільського магазину. Вона нас побачила і пішла скупитись. Нетутешніх тут впізнають автоматично. За одягом, мовою. Та і всі одне одного знають. Що в голові було в цієї бабусі, що вона прийняла таке рішення? Невідомо…

Постояли з пакетом у шоковому стані. Пішли додому. Зустрічаємо натовп жінок, які йдуть з церкви:

– Слава Іссу, – вітаються.

– Навіки слава, – відповіла і задумалася, чи правильно сказала. Вдома так не вітаються. Та я і не вдома.

Вибігає з двору захекана жінка:

– З церкви йшла, вас побачила, обігнала. Бо ж речі хотіла передати!

Віддає пакет речей. Дякуємо і швиденько стрибаємо у тимчасово свій двір.

Хто його знає, як реагувати на подібну людську доброту? Незвично це все. Звикла сама людям допомагати. А тут все нам і нам… Я не знаю, що робити.

От що робити, коли, з одного боку, мені є що їсти, вдягнути – то дрібниці, є пралка – перемо. Є де жити… ну, поки не виганяють. Власницю хати питають сусіди, чи стане їй бульби і моркви для нас, чи дати? Вона ж відмахується: “Та вистачить!”

З одного боку – ми й справді потребуємо і даху, і їжа завжди з’їдається. Якщо поки кошти є і продукти в магазині теж. Та я не знаю, що буде завтра чи за тиждень: буде що їсти чи вдягти? І де ми будемо? То всяка допомога ніби і доречна.

Але як навчитись це приймати і не хотіти провалитись крізь землю? Як? Я не можу прийняти оце “біженка” чи “переселенка”. Я не хочу глобально це приймати. Я хочу додому…

Тому молюсь на ЗСУ і нашу перемогу. Ще трошки… і ми будемо громадянами своєї країни, а не “переселенцями” чи “біженцями”… правда ж?

На фото – вміст пакунку від бабусі”

Київ – Твоє Місто, facebook.

Фото.