fbpx
Події
Я зібралася вдруге заміж, а донька соромить, що пора вже про душу подумати, а не про весілля

Мене дуже зачіпають слова і поведінка рідної доньки. Я зібралася заміж, а вона замість того, щоб порадіти за мене, сміється і каже, що в моєму віці вже про душу і вічний спокій думати пора, а не про заміжжя. А мені ж тільки шістдесят п’ять виповнилося.

Доньку я ростила одна. Її батько, мій чоловік, відійшов у засвіти ще на початку дев’яностих, не зміг впоратися з любов’ю до чарчини. Від нього залишилася квартира і борги, Квартиру довелося продати, щоб донька не залишилася сиротою, з решти грошей змогла купити кімнату в комуналці. Жити було тяжко, доводилося викручуватися гвинтом, щоб на життя вистачало.

Менше двох робіт у мене ніколи не було. Я і пошту носила, і на ринку стояла торгувала, і двори мела, і під’їзди мила, хоча за освітою я педагог. Тільки що тоді вчителі нікому не були потрібні, що зараз. Але тоді, звичайно, було гірше.

Змогли вижити тільки від того, що в комуналці сусіди хороші попалися. Не всі, були й погані, але хороших було більше. Вони і з донькою допомагали, речами ми мінялися, продуктами ділилися, підтримували, так і протрималися.

А потім нашу комуналку якийсь бізнесмен собі пригледів, почали нас розселяти. Знову пощастило, що по-чесному розселили. Ми з донькою отримали однокімнатну окрему квартиру. Так, без ремонту і маленьку, але це вже своя квартира, окрема, з окремою кухнею та санвузлом.

Знову почався марафон на виживання, тому що без сусідів хоч і зручно, але складно було виживати. Добре хоч донька на той час вже виросла і за нею постійний пригляд не потрібен був. Вона, як і майже всі діти тоді, жила з ключем на шиї, могла сама підігріти їжу, поїсти, посуд помити і уроки зробити. А я працювала до синіх жил.

Згодом, звичайно, все налагодилося, стало легше. Я це до того розповіла, щоб було зрозуміло, свого життя у мене і не було толком, нічого я в молодості не бачила, крім роботи і вічних турбот. Жити почала, тільки коли на пенсію пішла, а дочка заміж вийшла.

Зараз я теж підробляю, але там така робота – консьєржка – це і не робота, можна сказати, але свою копієчку приносить. Та й часу не дуже багато і займає.

У мене з’явилася можливість ходити в театри, просто гуляти, на виставки ходити. Для пенсіонерів багато заходів по знижці, а деякі взагалі безкоштовно знайти можна. Стільки в житті цікавого! Ще стала ходити на гуртки і різні безкоштовні курси для пенсіонерів. Там багато різних – і в’язання є, і комп’ютерні, і спів, і танці, і інші.

Я пішла на комп’ютерні курси, донька старий комп’ютер віддала мені, а я ним толком користуватися не вмію. Там я і познайомилася з чоловіком. Він старший за мене, але теж жваво всім цікавиться.

Ми почали щодня зідзвонюватися, гуляти разом, багато розмовляли. Він мені дуже подобався, я бачила, що це взаємно. Не в нашому віці розводити довгі церемонії, ми вирішили не витрачати час і жити разом. А потім він зробив мені пропозицію, тому що в нашому віці юридичний статус стосунків вже багато значить.
Донька про мої стосунки знала, я з нею ділилася. Вона говорила, що рада за мене, що я не сумую, тому її реакція на моє заміжжя була дуже несподівана. Замість привітань я почула тільки глузливий тон і фразу, що теж знайшлися наречений з нареченою, обом два четверга залишилося. Нам би про душу пора подумати, а не про весілля.

Я образилася, тому що старою, якій залишилося два четверга, я себе не вважаю. Сказала донці, що мені неприємні її слова, а вона заявила, що на правду ображатися не можна. І порадила мені сходити до лікаря, тому що нормальна людина такими нісенітницями на схилі років не буде займатися.

Тепер я з нею не хочу спілкуватися, вона сильно мене образила і продовжує в тому ж дусі, надсилаючи смс з питаннями, чи не відкинув ще тапки мій наречений і все в такому дусі. Не хочу її бачити і чути. Не розумію, з чого така реакція, адже ні я, ні мій чоловік їй нічого поганого не зробили. Весілля відбудеться, шкода, що доньки на ньому не буде, але це її вибір.

Фото ілюстративне.