fbpx
Дозвілля
Я заговорила з богом, як… зі своїм другом

Я була непоганою швачкою. Чоловік – інженером на заводі. Це були глухі дев’яності роки. На роботі навіть не думали платили зарплату. Люди працювали задарма по півроку, все ще сподіваючись на диво. Сподівалася і я. А між тим боролася із пекучою ненавистю до нашого директора, який все розкрадав і мав на увазі всякі моральні цінності.

Але якось я поверталася з малою з дитсадка. Оксанка почала канючити морозива. Соромно признатися, але навіть на такі дитячі дрібниці грошей тоді бракувало.

Навіть страшно подумати, що було б, якби я тоді застрягла у своїй ненависті.

– У нас зараз немає грошей, зовсім немає грошей, – сказала я малій, навіть не намагаючись говорити про економічну кризу якоюсь дитячою мовою.

– А де вони є? – перепитала донечка.

– У таких хитрих дядечок, де працюють мама і тато.

– Ні, мам, – заперечила Оксанка. – Гроші не можуть бути у якогось дядька, розумієш? Давай попросимо їх у цього дерева. Дерево, дерево, дай моїй мамі грошей!

Я тільки гірко посміхнулася на це дитяче лепетання. Але раптом мене й справді перемкнуло. І я попросила грошей… у Бога. Адже він володіє всім світом. І хіба не жалюгідно чекати, що якась там людина тобі їх дасть чи подарує?

Смішно пригадувати, як я тоді гаряче переповідала Богові всі наші проблеми. Може, це й смішно зараз, але тепер розумію, що це був один із небагатьох моментів, коли я говорила із Богом, як… зі своїм другом.

А потім я забула про цю розмову. Почала прати, прибирати. Аж раптом задзвонив телефон. Це була моя однокласниця Лідка, яка організовувала щось на зразок весільного агентства.

– Я пригадала, які ти нам зачіски робила на шкільні вечори! – почала сипати компліменти подруга. – І як вміла зшити буквально з нічого прегарні сукні! Може, спробуєш себе у весільному бізнесі?

Слово «бізнес» тоді мене взагалі шокувало. Але я пристала на її пропозицію. І не шкодую. Бо я справді могла реалізувати себе, а не просто зашивати по сотні комірців на день на роботі. А чоловік позичив гроші і купив свою першу відеокамеру, почав знімати весілля. А зараз він – талановитий відеооператор, робить фільми, дуже задоволений роботою. Навіть страшно подумати, що було б, якби я тоді застрягла у своїй ненависті до якогось там директора і жила б сіро, злиденно і озлоблено.

І тому дуже хочу, щоб всі читачі зрозуміли дуже й дуже важливу річ. Сьогодні багато горя, сліз від того, що людям бракує грошей – навіть на найнеобхідніше. Але, дорогі мої, все це від того, що ми зациклюємося на комусь, хто повинен нам платити гроші: наші начальники, чоловіки, батьки, уряд, тощо. Повірте, це просто ілюзія. Ілюзія, яку декому навіть вигідно нам нав’язувати. Щоб ми постійно жили в страхові.

А ви відпустіть свої страхи і попросіть «інвестиції» у того, хто вам справді не зможе відмовити. За умови, звичайно, що це справді потрібно вам на сьогодні.

Ірина, м. Ужгород

Читайте також: 14 способів «гуглити» як професіонал

Джерело.

Related Post

facebook