Я вибрав не ту наречену
У мене немає справжніх друзів серед жінок, тому я хотів би поставити запитання тут.
Більше року я знайомий із однією дівчиною. Вона молодша за мене на рік, але часто поводиться зовсім по-дитячому. Вона симпатична, хоча в ній немає нічого особливого. Ми працювали разом. І спершу вона мені навіть подобалася.
У мене на той час був невдалий період (мене покинула моя дівчина, з якою я зустрічався кілька років). Мені хотілося (і зараз хочеться) створити свою сім’ю, відокремитися від своїх батьків і жити окремо, бо вдома у всіх був улюбленцем мій старший брат, а до мене ставлення було не дуже добрим.
І я, чесно кажучи, придивлявся до всіх дівчат навколо і намагався зав’язувати стосунки з багатьма, але нічого хорошого з цього не виходило. Намагався я розпочати стосунки і з цією дівчиною, але вона чомусь не захотіла. Загалом вона буває дуже дивною.
Начебто я відчуваю, що подобаюся їй, вона йде на контакт, з нею легко і цікаво спілкуватися, а потім вона замикається в собі, починає різко і грубо відповідати. Не можу зрозуміти, яка вона насправді. Іноді мені здається, що вона добра, сором’язлива і мила, і така вона мені дуже подобається. Але іноді вона буває зла, погано жартує з мене, і я навіть не знаю, як захиститися у відповідь.
Я не став би з нею спілкуватися, але щось мене до неї тягло цілий рік. А потім я в черговий раз не знайшов з нею спільної мови, був скривджений, вирішив узяти чергову паузу. І зустрів іншу дівчину.
Друга дівчина виявилася зовсім не такою. З нею не так цікаво, але вона більш зрозуміла та передбачувана. Вона як усі, любить квіти та компліменти, одразу зізналася, що мріє про велику дружну родину, сміється з моїх жартів і завжди рада мене бачити.
З нею я відчуваю, що починаю розморожуватися. І я вже думаю, що варто одружитися з нею.
І в цей же час перша дівчина, наче щось відчула і сама активізувалася. Раніше ми спілкувалися завжди лише з моєї ініціативи. А тут я зник на пару місяців, і вона сама почала писати мені, питати, коли побачимось.
Мені вже не було сенсу приїжджати до неї, коли я зустрів другу дівчину. Але я не знаю, навіщо приїхав. Можливо, хотів побачити її ще раз, востаннє порівняти, хто кращий — перша чи друга дівчина.
Вона поводилася цього разу дружелюбно. Я розслабився і сказав, що, схоже, скоро одружуся. Вона одразу змінила поведінку. Стала висміювати мене і мою гадану наречену, яку вона навіть не знає. Ми мало не посварилися.
При цьому я твердо знав, що вона мені не підходить з таким характером, і що мені сто разів буде краще з моєю майбутньою нареченою, але чомусь було дуже важко піти. Буквально за вуха себе витяг від неї. Ішов і знав, що бачу її востаннє.
Пішов, а вона мені потім пише навздогін і освідчується в коханні. Мені стало страшно чомусь. Мов у мене якась відповідальність за неї. Ну і була на неї агресія, що вона мені стільки часу морочила голову і не йшла на контакт, коли я хотів.
А тепер сама лізе, коли в мене вже намічається такий добрий варіант — друга дівчина. І я відповів їй досить зло, що в нас нічого не вийшло б та й не було між нами нічого, якщо вже чесно. Що час лікує, і вона все пройде до мене.
Вона наступного дня написала, щоб я не приймав близько до серця, що вона написала марення, просто була на нервах з якихось своїх причин, а я її приголомшив своєю новиною.
Може, й справді нічого в неї до мене й немає. А може просто вирішила закрити тему. З нею ніколи не можна знати, в чому тут справа. Якщо чесно, не заздрю її майбутньому чоловікові. Вона його, найімовірніше, зажене собі під підбор.
Знаю, що мені не вистачатиме розмов з нею. Але вже вибираю обручку і думаю, як зробити пропозицію майбутній нареченій. Впевнений, що буду щасливим, бо я довго шукав і нарешті знайшов.
Але мене мучить совість. Невже я справді можу подобатися тій дівчині? Чи не зроблю я її нещасною своєю відмовою? Це не кінець світу. Забуде, звісно ж. Але я не можу зрозуміти, наскільки це для неї серйозно.
Що Ви думаєте?
