— Я втомився від цього шлюбу. Я йду до жінки, яка мене цінує, — заявив Павло, виходячи з валізою, і я спокійно дивилася йому у спину. Адже я знала, що він залишає не тільки будинок, але й усі свої майнові права
Життя — це нерівний шлях, і, мабуть, я надто пізно це усвідомила. Мені завжди здавалося, що мій шлюб із Павлом був міцною фортецею, збудованою на спільних мріях та підтримці. Ми прожили разом п’ятнадцять років.
З них перші п’ять були присвячені боротьбі за місце під сонцем, а наступні десять — насолоді від плодів нашої праці. Я відкрила мережу квіткових магазинів. Спочатку це була одна невелика точка, а тепер — чотири успішні салони в різних районах міста. Павло завжди був поруч, займався логістикою та фінансовими звітами, хоча, чесно кажучи, всі ключові рішення завжди були за мною.
Квартира, в якій ми жили, була повністю моєю спадщиною від бабусі. Бізнес також був оформлений виключно на мене, оскільки ми вирішили, що так простіше з податками ще на початковому етапі, і потім ніколи не переоформлювали.
Здавалося, що в нас ідеальна сім’я: гарний будинок, дочка-відмінниця, спільна справа. Але в останній рік Павло почав змінюватися. Він став дратівливим, часто затримувався на роботі, посилаючись на нові складні контракти з постачальниками. Я йому довіряла. Я не бачила жодних причин для підозр. Я бачила лише втомленого чоловіка, який намагається утримати наше фінансове благополуччя.
Зміни стали помітними, коли він почав говорити про необхідність оформлення кредиту для розширення.
— Тамаро, нам потрібно відкрити ще два салони, це дасть нам перевагу над конкурентами, — казав він.
— Але навіщо кредит, Павле, якщо ми можемо вкласти кошти з нашого резервного фонду, — заперечувала я.
— Резервний фонд не можна чіпати, він для непередбачуваних витрат, — наполягав він. — А кредит ми оформимо на тебе, так буде краще, бо в тебе чистіша кредитна історія.
Мене це трохи насторожило. Павло завжди виступав за обережне ведення справ, а тут така раптова авантюра. Я погодилася подумати, але його наполегливість почала мене бентежити.
Незабаром я зустріла свою давню подругу, Аліну, яка працювала юристкою. Ми сиділи в кав’ярні, обговорювали наші справи. Я згадала про плани Павла.
— Я не знаю, Аліно. Він так дивно поводиться останнім часом, — поділилася я.
— Дивно? У чому саме, — запитала Аліна.
— У всьому. Він постійно у телефоні. Якось я взяла його ноутбук, а там у пошуковій історії були запити про те, як швидко переоформити майно дружини на чоловіка. Він сказав, що це для нашого нового знайомого, якому потрібна була допомога. Але я відчула холод усередині.
Аліна подивилася на мене серйозно.
— Тамаро, не ігноруй такі знаки. Особливо, якщо він так сильно наполягає на оформленні чогось саме на твоє ім’я, — попередила вона. — І особливо, якщо це стосується квартири чи бізнесу.
Я вирішила провести власне невелике розслідування. Почала уважніше придивлятися до графіка Павла. Він нібито їздив на зустрічі з постачальниками в інше місто, але завжди повертався надто рано для такої далекої поїздки. Одного вечора я тихенько взяла його телефон, поки він приймав душ. Там було листування, яке повністю зруйнувало мою фортецю.
Його звали Світлана. Вона не мала жодного відношення до квітів чи логістики. Вони не просто зустрічалися, вони будували плани. Плани, які стосувалися мого життя.
— Вона така наївна, — писала Світлана. — Навіть не підозрює, що скоро залишиться ні з чим.
— Все за планом, кохана, — відповідав Павло. — Завтра вона має підписати договір, який я підготував.
— Ти впевнений, що вона його не читатиме, — питала вона.
— Звісно. Я сказав, що це просто дозвіл для бухгалтерії на подання нових податкових звітів. Вона мені довіряє. Це ж її головна слабкість, — писав Павло, і мені стало дуже неприємно від його слів.
Справа, яку він називав договором про кредит, насправді виявилася договором дарування. Дарування мені квартири та мого бізнесу Павлу. А нотаріус, до якого ми мали їхати, був його старим знайомим, який за чималу плату готовий був підтвердити мою добровільну згоду. Все було продумано до найменших деталей. Він навіть додав пункт, що я визнаю цей договір компенсацією за його “моральну підтримку” протягом років.
Моя перша реакція була не гнів чи розпач, а надзвичайна концентрація. Я не дозволила собі впасти в емоції. Я мала діяти. Пригадала слова Аліни і одразу ж зателефонувала їй.
— Аліно, мені потрібна твоя допомога, і це має бути цілковитою таємницею, — сказала я, зберігаючи спокій.
— Кажи, що сталося, — у голосі подруги відчувалася тривога.
— Мій чоловік, Павло, планує відібрати в мене все. Завтра він хоче, щоб я підписала фальшивий документ про дарування.
Я розповіла їй про все, не пропустивши жодної деталі. Аліна була обурена.
— Це неприпустимо, Тамаро. Але ми можемо це обернути проти нього.
— Що ти пропонуєш, — запитала я.
— Ти маєш піти до цього нотаріуса, ніби нічого не знаєш. Але ми внесемо договір на підпис.
Аліна запропонувала мені хитрий план. Я мала вдавати, що повністю довіряю Павлу. Я повинна була приїхати до нотаріуса з ним, підписати документ, але не той.
Ми з Аліною попрацювали цілу ніч. Ми знайшли нового нотаріуса, який оформив дуже схожий за виглядом документ. Це був договір дарування, але не від мене Павлу, а від Павла мені. Ми поміняли місцями лише сторони. Документ був ідентичний за кількістю сторінок, кольором паперу та шрифтом. Єдиною різницею було те, що на останній сторінці, де ставиться підпис, були вказані інші сторони угоди, і, звичайно ж, там було нотаріальне посвідчення, про яке Павло не знав. Наш нотаріус засвідчив справжність його підпису.
Наступного ранку Павло був надзвичайно привітний.
— Тамаро, сонце, ти готова? — питав він.
— Звісно, Павле. Я ж тобі повністю довіряю, — відповіла я, і мені ледь вдалося стримати усмішку.
— Це лише рутина. Податкова вимагає. Ти просто підпишеш у кількох місцях, — пояснював він, подаючи мені свою теку з документами.
Ми приїхали до нотаріуса, якого обрав Павло. Це був чоловік років п’ятдесяти з лискучим обличчям і надто доброзичливою посмішкою. Він швидко проглянув документи, які приніс Павло, і поклав їх переді мною.
— Ось, пані Тамаро, тут три місця для вашого підпису. Просто формальність, — сказав він.
Я взяла ручку, але нібито випадково випустила її, і вона закотилася під стіл.
— Ой, вибачте, — сказала я.
— Зараз, зараз, — Павло одразу нахилився, щоб її дістати.
Цієї секунди мені вистачило. Я швидко витягла з його теки папери, підготовлені ним, і замінила їх на те, що ми приготували з Аліною. Вони були абсолютно ідентичні зовні, з тією ж самою, нібито ненароком, пом’ятою першою сторінкою.
Павло піднявся, посміхаючись, і подав мені ручку. Я впевнено підписала три необхідні місця.
— Все готово, — радісно сказав Павло, забираючи теку.
— Чудово, — відповів нотаріус, забираючи свій екземпляр. — Тепер можна приступити до другої частини. Павло, ваш підпис. Це вже для нашої внутрішньої документації, — додав він, посміхаючись.
Павло, не підозрюючи про підміну, поспішно підписав свій екземпляр, навіть не глянувши на зміст. Він був так засліплений думкою про швидке збагачення і так поспішав до Світлани, що втратив пильність.
Через два дні Павло демонстративно зібрав речі.
— Я втомився від цього шлюбу. Я йду до жінки, яка мене цінує, — заявив він, стоячи з валізою біля дверей.
— Ти впевнений, що це правильне рішення, — запитала я, дивлячись йому прямо у вічі.
— Більш ніж. І я тобі раджу, Тамаро, готуватися до того, що жити тобі доведеться скромніше, — відповів він із гіркою посмішкою.
— Що ти маєш на увазі, — моє обличчя не виражало жодних емоцій.
— Ти все скоро зрозумієш, — сказав він і поїхав.
Того ж дня я подала на розлучення і викликала додому Аліну.
— Настав час діяти, — сказала я.
Через тиждень Павло та Світлана прийшли до мого найбільшого квіткового салону. Світлана поводилася як нова власниця.
— Виходь, Тамаро, ми прийшли, щоб обговорити умови твого виїзду з квартири та передачі справ, — гордо заявила Світлана.
— Чому я повинна кудись їхати, — запитала я.
— Тому що в нас є документ, де ти добровільно віддаєш усе мені, — Павло посміхнувся, виймаючи теку з паперами. — Ти ж пам’ятаєш, як підписувала договір дарування. Це все моє.
Він простягнув мені копію. Я взяла її.
— Це дійсно цікавий документ, Павле. Але в нього є один недолік, — сказала я.
— Який же, — здивовано запитав він.
— Тут написано, що дарувальником виступаєш ти, а обдаровуваною — я. Ти подарував мені всі свої права на наше спільне майно, включно з квартирою та всіма доходами від бізнесу. А я цілком згодна.
Павло і Світлана втратили дар мови.
— Що це за дурниця, — крикнув Павло. — Це не той документ!
— Який же, Павле, — втрутилася Аліна, яка стояла поруч. — Ваш підпис засвідчено, угода укладена. Цей договір є абсолютно законним. Ви його читали?
Павло почав швидко гортати папери, намагаючись знайти помилку. Він зрозумів, що я його обійшла.
— Я подам до суду, — прокричав він.
— Звісно, Павле. Але це лише ускладнить твоє становище. Наш адвокат уже подав позов про розлучення та стягнення з тебе компенсації за спробу шахрайства. І оскільки ти, за цим документом, визнав, що мав борги переді мною, які погасив цим даруванням, суд буде на моєму боці, — пояснила я спокійно.
Виявилося, що Павло, щоб задобрити Світлану, вже встиг перевести частину коштів з мого бізнесу на її рахунок. Усі ці транзакції тепер вважалися крадіжкою.
Через кілька місяців наш розлучення було завершене. Павло не отримав нічого. Більше того, він був змушений продати свій старий автомобіль, щоб погасити частину боргів перед підприємством, а також заплатити штраф за незаконне використання коштів. Світлана, зрозумівши, що Павло залишився без грошей, швидко від нього відвернулася. Їхній великий план провалився.
Мені не було ні шкода, ні радісно. Було лише відчуття величезного полегшення і тверде знання, що я не дозволила себе обдурити. І що розум і мудрість завжди сильніші за підступність.
— Як ти почуваєшся, — запитала Аліна пізніше.
— Я сильна. Я впораюся. Я вдячна тобі, — відповіла я. — І я тепер точно знаю, що моя фортеця повинна бути збудована лише на мені самій.
Хіба ж можна пробачити людині, яка використовує твою довіру та спільне життя як інструмент для власного збагачення? Чи варто давати другий шанс тому, хто планував позбавити тебе всього?
Напишіть свою думку в коментарях, що ви думаєте про таку підступність? Це дуже важлива для мене історія. Якщо вона вам сподобалася, обов’язково поставте вподобайку, щоб більше людей дізналося, як потрібно давати відсіч підлим задумам.
