— Наталко, годі мститися! Ти поводитимешся, як дитина! Ти ж мати! Я працюю, у мене немає часу возити Софію та Данила по всіх тих секціях! — волав він.
— Мені байдуже, дорогий, — відповіла я, ледве стримуючи сміх.
Учора я пішла з дому на його вимогу. Просто зібрала речі й вийшла. Без криків, без питань. Але залишила йому “сюрприз”, про який він дізнався лише ввечері.
Усе почалося напередодні, коли я випадково побачила Олега з його молодою подружкою, Марією, у кафе на Хрещатику.
Як я їх знайшла — то окрема історія, але коли вони підняли келихи за “свою любов”, я ніби виринула з-за рогу й вилила відро з льодом прямо на голову зраднику. А тарілка з устрицями полетіла за комір його “кралі”.
Улаштувавши справжню сцену у закладі й осоромивши Олега перед усіма, я пішла додому. Але моя помста на тому не закінчилася!
Коли Олег повернувся, він не стерпів.
«Що ти наробила?! Забирайся зараз же, або я тебе вижену! Живи на вулиці!» — говорив він серйозно.
«Піду, заспокойся, Олеже,» — відповіла я слухняно.
Я справді пішла, звільнила квартиру, але дітей із собою не взяла!
Того ж вечора, коли Олег із Марією, повні романтичних планів зайшли до квартири, їх зустріли Софія та Данило.
«Що ви тут робите?» — вигукнув Олег, закриваючи Марію в її короткій сукні.
«Тату, ми голодні! Мама сказала, що ти нас нагодуєш,» — промовив Данило.
«А де мама?»
«Вона поїхала. Ось, передала тобі це,» — сказала Софія, простягаючи батькові розірваний на шматочки квиток на відпочинок. «Ви ж збиралися на відпочинок, правда?»
«А хто ця пані?» — запитав Данило.
Він пам’ятав, що вони планували поїздку на відпочинок. Пам’ятав, що я взяла відпустку, а він узяв вихідні, але Марія почала тиснути. Олег обрав її, а зі мною вирішив розлучитися швидко.
Тепер він намагався додзвонитися до мене, але я лише сміялася.
«Як ти можеш полетіти зараз, коли в тебе двоє дітей залишилися невідомо де й із ким?» — говорив Олег у слухавку, але мені було байдуже.
«Вони прописані в твоїй квартирі, ти батько, маєш пам’ятати про це, Олеже! Ти сам сказав, що нам треба розійтися, діти тобі не заважають, а я маю піти. То в чому проблема? У мене відпустка, квитки куплені. І взагалі! Життя триває, а ти там зі своєю Марією,» — я скривилася, згадуючи ту дівчину за столиком із устрицями на сукні.
Я поклала валізу на стрічку в аеропорту й сказала Олегу, що зараз буду недоступна. У слухавці запала тиша. Олег не встиг вимовити й слова, як я просто вимкнула телефон!
Олег аж завив від безвиході. Він жбурнув телефон на офісний стіл у своєму кабінеті на Подолі. Різко схопив папери, що розлетілися. Але тут пролунав дзвінок від Марії.
«Олеже, я не нянька твоїм дітям!» — гаркнула Марія, суворо. «Гаразд, Данило, але що з Софією? Їй же шість! Як ти її так виховав?»
«Що сталося? Розкажи спокійно,» — видавив Олег, його терпінню настав кінець.
Виявилося, Софія випадково розлила фарбу в машині Марії. Тепер її нова машина була вся в плямах.
«Ну це ж випадковість! Вона ж дитина!» — захищав доньку Олег.
«Олеже, їй шість! Вона все розуміє. Твої діти проти мене!» — обурювалася Марія.
Спроби Олега заспокоїти її були марними. Молода жінка заявила, що вперше пробачить дівчинку. Але подальше перебування дітей у домі Олега було під питанням.
«Ти все одно змусиш свою дружину забрати їх!» — попередила Марія.
Олегу зовсім не сподобалося, як Марія з ним поводиться. Вона ж знала, що в нього є діти. І що тепер? Вигнати їх на вулицю? Сьогодні Марія також забирала дітей зі школи і садку і ледь стримуючи обурення привезла Софію та Данила додому.
І це тільки початок, попереду ще гуртки! Виявилося, що я не просто сиділа вдома, а проводила майже весь день із дітьми: школа, англійська, малювання, музика.
У Олега голова йшла обертом від такого графіку. Робота, звіти, кінець кварталу, навіть нова кохана не приносила полегшення! Олег сів за комп’ютер, а його телефон знову задзвонив.
«Тату, мені треба на малювання, а твоя Марія просто пішла з дому. Хто мене туди відвезе? У Данила за годину музична школа,» — стурбовано запитала Софія.
«Сьогодні ви всі пропускаєте! Дякуйте своїй мамі!» — різко відповів Олег і попросив Софію щось приготувати.
«Я не вмію! Мама завжди готувала!» — відрізала Софія. «Нехай Марія щось зробить. Вона ж тепер наша мама, правда?»
Олег заскрипів зубами. Марія не була привчена до побуту. Вона була красивою, розумною і легкою, але в домашніх справах — абсолютно темна.
«Гаразд, я сам приїду й усе зроблю!» — гаркнув Олег. «Прокляття! Усе валиться на мене!»
Він зітхнув, згадуючи, як я його підставила, дізнавшись ще й про намір подати на розлучення.
А я лиш посміхалась про себе розуміючи, що діти — лише початок його випробувань.
Коли Олег повернувся додому, запах смаженого м’яса, картопляного пюре й салату вже наповнив квартиру.
«Марія, люба, ти тут?» — гучно запитав він, але замість Марії до нього вийшла Софія.
«Бабуся приїхала! Тату, це круто, правда?» — вигукнула вона.
«Круто,» — ехом відповів Олег.
Яка підлість! Я поїхала, залишивши дітей, але замість себе прислала свою маму! Це був просто неймовірний сюрприз…
«Привіт, зятю. Як справи?» — запитала Галина Іванівна.
«Добрий вечір. Що ви тут робите? У вас вдома немає де готувати?» — викрикнув Олег, кидаючи портфель у передпокої.
«Я приїхала до онуків, маю на це право, поки донька відпочиває. Ти ж казав залишити ключі. Щось змінилося?»
«Усе! Усе змінилося!» — обурився Олег, витираючи піт із чола.
Я точно вирішила його довести перед розлученням. Теща спокійно пішла на кухню, продовжуючи накривати стіл, а Олег помчав до спальні. Марії ще не було.
«У мене нова жінка! Як ви уявляєте наше спільне проживання? Заберіть дітей і залиште нас у спокої!» — благав Олег, повернувшись на кухню.
Галина Іванівна ніби не чула. Накривала стіл, поставивши місце кожному, включно з Марією.
«Я все розумію, зятю. Так буває. Сідай, приєднуйся. І твою «подружку» нагодуємо,» — усміхалася Галина.
«Ні, це абсурд!» — не вгавав Олег.
«І що це змінить? Діти все одно залишаться тут. Тепер твоя Марія возитиме їх до школи й готуватиме, а не я. Не раджу псувати зі мною стосунки. Наталки не буде п’ять днів, тож.» — почала Галина.
«Шість днів і п’ять ночей,» — пробурмотів Олег із гіркотою.
За пів години, коли всі сіли за стіл, повернулася Марія. Вона не могла зрозуміти, чому теща Олега в його домі.
«Я запросив Галину, щоб ти більше не возила дітей до школи,» — мусив збрехати Олег, але Марія була так роздратована, що хотіла піти.
«Заспокойся! Вона допоможе, що ти! Наталки не буде майже тиждень, а потім вона все одно не залишить дітей. Наталка не така!» — заперечував він.
«Вона взагалі ненормальна, твоя дружина! Ні мати, ні жінка!» — скаржилася Марія.
Теща раптом увійшла, коли Олег обіймав Марію в спальні.
«Ви їстимете? Маріє, йди, сідай, а то пюре охолоне,» — спокійно сказала Галина.
«У мене правильне харчування! Ти чула про правильне харчування?» — запитала Марія.
«Так, чула. М’ясо, пюре, салат,» — показала на стіл Галина.
«Я це не їстиму! І Олег теж! Не треба тут нав’язувати свою «високу кухню»!» — заявила Марія.
Олег уже почав їсти, поки Марія не прийшла. І, попри її протести, продовжив обідати з дітьми та Галиною.
«Олеже! Я від тебе такого не чекала! Ти дикун!» — вигукувала Марія, йдучи до кімнати.
«Нервова вона, важко тобі буде, зятю!» — усміхнулася Галина.
Усім було зручно, крім Марії та Олега. Хоча Олег бачив у появі тещі свої вигоди.
Я дзвонила часто, підтримувала зв’язок із дітьми й надсилала фото з відпочинку.
«Що це за халат на тобі, люба?» — запитав Олег одного дня побачивши нову дружину у теплому довгому халаті, а не у звичному легкому шовковому.
«Це мені Галина дала! Мої шовкові вона випрала з відбілювачем! І ще сказала, щоб я при дітях не хизувалася!» — мовила Марія.
«І ти мовчала? Чому не сказала мені?» — обурився Олег.
«Навіщо? Ти ж завжди їх захищаєш!» — відповіла Марія. «Знаєш, Олеже. Я більше не можу. Сьогодні їду до батьків. Як вирішиш свої сімейні проблеми, тоді приходь. А поки — бувай!»
Марія пішла, а Олег почав з’ясовувати стосунки зі тещею.
«Олеже, що сталося? Я ж цілий тиждень доглядала дітей, возила до школи, на гуртки! Прала й прибирала за тобою та твоєю подружкою! Що не так?» — запитала Галина.
«Усе не так! Ти тут, ніби назавжди оселилася, Галино Іванівно! І не сподівайся, що я повернуся до твоєї доньки!» — заявив Олег.
«Боже борони! Наталочка не прийме тебе після цієї Марії! Ні, тільки розлучення! У Наталки вже інші плани, моя донька одна не залишиться!» — різко відповіла теща.
Ця фраза привела Олега до тями. Виявляється, його дружина не одна у мене був хтось інший.
Моя відпустка закінчилася швидко. Поки Олег намагався повернути Марію, я вже поверталася до Києва.
«Знову ти тут!» — привітав Олег мене, випромінюючи злість.
«Як ми житимемо далі?» — запитав він.
«Я забираю дітей, поділимо квартиру навпіл, як і все майно, набуте в шлюбі,» — спокійно відповіла я.
«Ти знайшла когось іншого?» — наполягав Олег.
«Олеже, годі,» — коротко відповіла я.
«Я не розумію, що відбувається? Мої діти не можуть жити з ким завгодно, я не ти!» — вигукнув Олег.
«Ти привів Марію до нашого дому, про що ти говориш?» — розсміялася я.
«Де ви житимете? Мені треба знати,» — серйозно запитав чоловік.
«Це не твоя справа. Ти платиш аліменти, ділимо майно — і все, прощавай,» — рішуче сказала я. «Добре, що ти сам привів Марію. Я вже не знала, як тебе позбутися.»
Олег повірив моїм словам. Відчув себе ображеним. Неприємно усвідомлювати, що тебе терпіли лише через дітей і квартиру. А я визнала, що наш шлюб останні роки тримався на цьому.
Потім я пішла. Але цього разу без поспіху. Зняла квартиру на Оболоні, перевезла речі й забрала дітей.
«Марія, я один. Приїжджай!» — сказав Олег у слухавку, щойно двері за мною зачинилися.
Марія мовчала.
«Ти не такий, як хочеш себе показати Олеже, якщо тебе виховують теща й дружина. Мені нема чого робити у твоїй оселі. А діти чи колишня жінка її мама. Від вас можна чекати чого завгодно. У вас там божевільня! Живіть собі» — відповіла Марія.
Олега охопили емоції. Він спітнів від обурення, зуби звело від злості й розчарування. І винна була тільки я.
Він хотів виговоритися мені, але я не брала слухавку.
Наступного дня Олег намагався зв’язатися з дітьми.
«Тату, краще не приїжджай. Марія буде проти,» — сказала Софія.
«У мене немає Марії! Це мама вас налаштовує?» — обурився Олег.
«Ми просто хочемо, щоб ти був щасливий. І мама теж. У неї є дядько Петро, він дарує нам подарунки й возить на машині,» — сказав Данило.
«Що? Який дядько? Я ж ваш батько! Я, а не він! Дай мені маму!» — вимагав Олег.
«Поговоримо в суді, Олеже!» — різко відповіла я.
Так Олег став самотнім холостяком ще до розлучення. Проблема з дітьми вирішилася, ніхто не бігав і не заважав, дружина пішла, але все було не так, як він хотів.
Я ж не даю спокою вже колишньому чоловіку і наміру не маю. Він такий же тато, як і я мама, тому опіка у нас спільна. Діти живуть по черзі у мене і в нього. Всі витрати навпіл, як і час, що ми проводимо із ними, за цим я і мій адвокат стежимо пильно.
— Нащо ми розлучались, якщо я тебе і дітей бачу навіть частіше ніж коли ми разом жили? – питає він у мене роздратовано. – Ти все на мене перекинула. Я працювати і жити нормально не можу, ти розумієш? Дай мені спокій.
— Я дала тобі свободу, як ти і просив. А все інше наслідки тієї свободи. Насолоджуйся. От я вже, – відповідаю я, бо й справді жити мені стало значно простіше і спокійніше.
Мама не розуміє мене, каже, що так не можна. А я не розумію її. Чому не можна? Хіба мій чоловік не такий же батько, як і я мама?
Мусила тягнути все сама?. З якої радості?
Головна кратинка ілюстративна.
