fbpx
Дозвілля
Я вам розповім одну цікаву історію. Вона розгорталася на початку 80-х років, коли не було мобільних телефонів, та й домашні не у всіх були. Отже, чотири подружки закінчили інститут і, як годиться, вирішили цю подію відзначити

Ну, назвемо їх Світлана, Олена, Тетяна і Наталя. Хлопців у них на той момент не було, тому відзначали вчотирьох. Наготували всякої всячини, купили ігристого, сидять, відзначають. Годину сидять, дві сидять, нудно стало.

Тут Світлана й каже, — Вчора з хлопцем одним познайомилася. Він дав свій номер телефону. Симпатичний. На побачення запрошував. От не знаю, дзвонити чи ні?

Ну як тут не подзвониш. Всім же цікаво. Подзвонила. Цього ж дня домовилася про зустріч. Дівчата Світлану нафарбували, нарядили і всі пішли на побачення. Ну не юрбою звичайно, а вона одна, а інші, здалеку сидять, дивляться.

Хлопець прийшов. Назвемо його Віктор. Пішли вони в кафе, дівчата за ними. Сіли за сусідній столик, оцінюють. Так просиділи вони деякий час, бачать Віктор встав, розплатився і пішов.

Звичайно відразу кинулися до Світлани. Що? Як? Чому пішов? Хлопець симпатичний, презентабельний.

Прикро.

Не склалося, у житті всяке буває.

Пройшов рік. Світлана зібралася виходити заміж (за іншого хлопця). Влаштували тією ж компанією дівич-вечір. В кінці заходу Світлана зібралася до нареченого, Наталя і Тетяна до своїх хлопців, а ось Олена — самотня. Так не годиться. Почали згадувати всіх своїх знайомих, з ким би її познайомити. Випадково згадали про Віктора. Подзвонили йому, відповів. Наплели якусь нісенітницю, домовилися про зустріч з Оленою.

Нафарбували, одягнули, її одну відправили, самі розбіглися.

Але ж всім цікаво, як усе пройшло. А пройшло все як і минулого разу. Зустрілися вони, десь погуляли, поговорили та й розійшлися, як у морі кораблі і більше не спілкувалися. Буває…

Минув час. Дівчатка проводжали Олену до нареченого в інше місто. Після посиділи, поговорили. Тетяна й каже: «Я із хлопцем своїм розлучилася. Сумно».

Як не допомогти подрузі, знову почали перебирати варіанти з ким би її познайомити. Знову згадали про Віктора, хлопець був вже надто красивий. Подзвонила йому Таня, наговорила йому всіляких дурниць, що десь зустрічалися, десь залишив свій номер телефону. Домовилися про зустріч. Світлана втекла до чоловіка, а Наталя з Танею пішла, але знову не разом, а так ніби вона гуляє сама по собі. Цікаво ж.

Зустрілася Тетяна з Віктором. У кіно разом сходили. Здається все добре, але не знову, щось не те… Не вийшло збудувати серйозних стосунків.

Минув рік. Знову дівич-вечір з приводу вже Олениного весілля. Згадали, як по черзі на побачення до Віктора бігали. Запропонували Наталі спробувати, бо вона одна не ходила. Наталя посміялася і відмовилася.

Ще через кілька років. Тетяна з Наталею поверталися пізно з якоїсь вечірки. З таксі в той час було складно. Вирішили їхати автостопом. Спробували зупинити попутну машину. Зупинився автомобіль, водій, молодий хлопець, погодився дівчат підкинути. Поки їхали — познайомилися. Хлопця звали Віктор. Він запропонував заїхати в кафе. Таня і Наталя погодилися.

Сидять в кафе, спілкуються, веселяться. А у Тані з’являється відчуття, що десь вона цього хлопця бачила.

Почали думати, згадувати і пригадала, що вони з ним разом в кіно ходили. Дівчата зізналися йому, що всі по черзі ходили до нього на побачення, крім Наталі. Він так само згадав ці зустрічі. І вони дружньо посміялися, над ситуацією.

Після посиденьок у кафе, Віктор почав упадати за Наталею. Сподобалися вони одне одному, а згодом взагалі одружилися.

Ось така простенька історія. Але мені здається вона є прикладом того, що від долі не втечеш. Якщо людям судилося бути разом, то все обов’язково так і станеться.

Скоро у Наталі з Віктором з’явиться на світ перший онук.

А я відкрию вам секрет, у цій історії була «Тетяною».

Фото ілюстративне.