Мені завжди здавалося, що головне в житті це сім’я і діти. Ось заради чого варто жити і щось робити. Тому заміж я вийшла рано, чоловіка особливо ніколи не любила, але він був чудовим батьком і мене теж не ображав. Ми один одного поважали і цінували. Хоча я точно знала, що у нього бували жінки на стороні, ніколи не показувала вигляду. Я знала, що з родини він не піде, а сам факт їх наявності мене навіть і не засмучував ніколи.
Дітей у мене троє – два хлопчики і дівчинка. Їх вихованню і домашньому затишку я присвятила всю себе. Достаток чоловіка дозволяв мені не працювати. Я значилася секретаркою в одній конторі, але працювала там інша жінка, мені ж ішов стаж.
У садок у мене ходили обидва старших сина, а ось дочка за станом здоров’я сиділа вдома. З дітьми я завжди займалася, робила вправи, ми вчили кольори, букви, цифри, ліпили, читали, співали, в’язали, клеїли, майстрували, гуляли. Коли вони стали постарше, я водила їх на різні гуртки, їздила по змаганнях, відвідувала всі їхні виступи, допомагала готуватися.
Мені здається, що шкільну програму я досі пір можу напам’ять розповісти, тому що спочатку я робила уроки зі старшим, потім із середнім, а потім все те ж саме з молодшою. Репетитори тоді не були так поширені, доводилося викручуватися якось самим.
Чоловік у вихованні дітей майже не брав участі, він багато працював, а вечори вважав за краще проводити за газетою або перед телевізором. Навіть у відпустку ми з дітьми іноді їздили без нього. Його не стало, коли дочка закінчувала університет. Тоді стало вже складно.
Діти розлетілися жити власним життям, а мені довелося виходити на роботу. Освіта-то у мене є, але толку від неї через стільки років сидіння з дітьми – кіт наплакав. Влаштувалася нянькою в дитячий сад, з дітьми я ладнаю. Зарплата маленька, але хоч щось.
Чоловік за життя встиг купити старшим синам по квартирі. Дочці він збирався придбати житло, але не встиг. Вона якийсь час жила зі мною. потім зустріла хлопця і переїхала до нього. Але після весілля вони з чоловіком повернулися в мою квартиру – дочка була при надії, а її чоловік один не міг утримувати сім’ю і платити за житло.
У старших вже були діти, з якими я регулярно проводила час, а потім їх визначили в садок, де я працювала. Так що онуків по домівках ввечері розводила я, щоб діти час на туди-сюди не витрачали.
Частенько онуки проводили у мене вихідні, що дуже не подобалося зятю і дочці. Вони обурювалися, що малеча шумить і заважає, а квартира схожа на дитячий садок. Але не могла ж я відмовити синам і невісткам, коли вони просили посидіти з онуками.
В результаті дочка заявила, що з неї вистачить. Треба вирішувати питання з житлом. Вона запропонувала продати квартиру мою, мені купити однокімнатну, а їм віддати гроші, що залишилися, щоб вони теж мали своє житло.
– Ці буде чесно. Брати при квартирах, їх ви забезпечили, а я як нерідна. Ну і що з того, що ти мені допомагаєш і тільки за аби я тут була? Я повинна тепер все життя з тобою жити?
Дочка була права, вона насправді залишилася без житла. Я не хотіла, щоб вона відчувала себе ображеною і зробила так, як вона запропонувала. За підсумком я змогла купити собі невелику однокімнатну, а дочці і її чоловікові свати грошей додали і вони купили собі двокімнатну.
Я навіть рада була, що ось так питання з житлом у всіх вирішилось, ніхто не залишився обділеним. Шкода, звичайно, було розлучатися з житлом, з яким пов’язано стільки спогадів, але це всього лише квадратні метри. Тим більше, я не залишилася на вулиці.
Життя тривало, онуки росли, діти займалися своїми життями. Коли онуки увійшли в вік, коли їх без остраху можна було залишити вдома самих, діти стали рідше приїжджати, посилаючись на справи. Тепер уже і дзвонять рідко.
Я пробувала їх збирати разом, все-таки родина, але навіть на мій день народження не кожен раз виходило. То у одного робота, то у кого-то дитина занедужала, то ще якась причина. Онукам зі мною вже нецікаво, своє життя, свої захоплення.
А я одна зовсім. Дзвонять рідко, а з’являються ще рідше. Якщо сама не зателефоную, то і не лунає у квартирі жодного дзвінка. Не знаю, чи це в усіх так, чи я одна таких дітей виховала.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
