До міста було їхати далеко — спочатку на одному автобусі, потім на іншому. В дорозі мене растрясло і заколисало, так що, коли ми нарешті добралися, я вже нічого не тямила.
На час складання іспитів мама домовилася, що я поживу у її троюрідної сестри. Взагалі, вони не особливо спілкувалися, але мамі не хотілося, щоб я жила в гуртожитку, вона хвилювалася, що там мені завадять готуватися до іспитів, тому їй довелося приборкати свою пиху і попросити родичку про допомогу.
Тітка Клара була високою худою жінкою з густим каштановим волоссям, зібраним у пучок. Носила вона виключно сукні строгих фасонів, навіть вдома, тримала величезну пухнасту білу кішку і водила учнів до себе додому. Вона працювала викладачкою в музичній школі, ніколи не була заміжня і не дуже любила дітей та це не заважало їй бути чудовим педагогом, який виховав не одне юне обдарування.
На наступний день ми поїхали подавати документи, мама показала мені дорогу, як потрібно доїхати від тітчиного будинку до інституту, залишила трохи грошей і поспішила назад додому. В ту ж мить я відчула надзвичайну самотність — мене накрила туга не тільки за Артемом, але й за домом, батьками і навіть сестрою, з якою ми останній рік не дуже добре ладнали.
Щоб прогнати від себе сумні думки, я взялася за підручники. Щоб я не заважала, проводити заняття з учнями, тітка відправила мене з’їздити до інституту, щоб перевірити, як я запам’ятала дорогу і заодно подихати свіжим повітрям. Я вперше їхала одна і дуже хвилювалася. У якийсь момент я опинилася сама в місті посеред галасливої вулиці — вийшла не на тій зупинці і не знала, що робити далі. Люди снували туди-сюди, автомобілі суцільним потоком мчали по широкій дорозі, полудневе сонце невблаганно розжарювало асфальт, від чого він мерехтів і місцями був невидимий. Я підняла голову вгору і побачила літак, що пролітає в небесній блакиті. І в цей момент я згадала все: як ми вп’ятьох бігали полями і лісами, як сиділи на березі, розглядаючи величезний жовтий місяць і мріяли, як виростемо і об’їздимо увесь світ. Артем і Руслан стануть льотчиками і кататимуть нас на своїх літаках. А себе я уявляла такою собі мандрівничкою з рюкзаком на плечах, яка підіймається на найвищі вершини…
Мені стало так прикро за наші дитячі мрії, яким не судилося здійснитися, за Артема, який замість того, щоб вчитися, змушений був залишитися вдома і допомагати матері ростити сестер… І я не знаю, що на мене найшло, але діяла я швидко і рішуче. Підійшла до жінки, запитала, як доїхати до інституту. Доїхала і попрямувала до приймальної комісії. Забрала документи і запитала у дівчини, яка кілька разів у мене перепитала, чи справді я передумала вступати, куди мені подати документи на геолога.
Вона зробила круглі очі, помітивши, що іспити там трохи інші, та й взагалі… Але схему як дістатися намалювала і побажала успіху. Я була в захваті від самої себе і такого сміливого вчинку. Далі все пішло як по маслу — я дійсно подала документи на геологічний факультет, в книгарні купила два посібники, так як потрібних підручників у мене з собою не було. Гроші я порахувала, на проїзд має вистачити, а їсти мені необов’язково.
Коли я повернулася, тітка Клара вже місця собі не знаходила від занепокоєння, думала, що я загубилася. Я легко збрехала їй, сказавши, що там була позапланова консультація для іншої спеціальності, і я залишилася послухати. Їй не дуже хотілося вникати в подробиці — я вдома от і добре, інше неважливо.
Я поїла і тут почала замислюватися — що буде, коли мама дізнається, що я наробила? Вона мене точно не зрозуміє. І взагалі — раптом я не вступлю до університету, що тоді? У якийсь момент я навіть подумала, що зробила це підсвідомо, щоб провалити іспити і залишитися з Артемом. Але ні — в глибині душі я розуміла, що мій авторитет в його очах дуже сильно похитнеться, якщо я не вступлю до вишу, він часто говорив мені, що з усієї нашої компанії я — найрозумніша і дуже пишався мною. Та вже нічого не вдієш — я почала старанно займатися, не дозволяла собі байдикувати і тільки ввечері вирішувала на годинку відірватися від книжок — разом з тіткою Кларою ми сідали на диван і дивилися бразильський серіал. Потім ми вечеряли і я знову сіла за підручники…
Далі буде…
Продовженням історії читайте завтра на нашому сайті.
Першу частину розповіді шукайте на нашому сайті під назвою “Олесі залишалося вчитися ще один рік, і я боялася, що під час моєї відсутності вона спробує забрати у мене Артема”.
Фото ілюстративне.
