— Я повернуся пізно, не чекай, — це все, що я почула від Кирила перед тим, як залишитися в тиші готелю. Коли я нарешті змогла вийти з кімнати, я побачила його за столиком ресторану, де він ніжно цілував руку жінці, яка вважала себе його єдиною коханою.
Сонце повільно скочувалося за верхівки старих сосен, розливаючи по небу золотаві та багряні барви. На затишній веранді заміського комплексу відпочинку панував спокій, який переривався лише шелестом листя. Проте в одному з номерів на другому поверсі атмосфера була зовсім не спокійною.
— Кириле, мені зовсім недобре, — Орися з блідим обличчям опустилася на край ліжка, ледь стримуючи слабкість. — Певно, той пиріжок на заправці був зайвим.
— Ну от знову ти за своє! — Кирило невдоволено жбурнув свою дорожню сумку на підлогу. — Я ж казав, давай почекаємо до вечері в ресторані. Ні, тобі треба було перекусити на ходу. Тепер маєш результат.
— Я просто дуже зголодніла в дорозі, ти ж знаєш, як я реагую на довгі поїздки, — винувато прошепотіла жінка, відчуваючи, як по тілу пробігає холодний піт.
— Тепер ми приїхали відпочивати, а ти збираєшся пролежати в номері? — чоловік підійшов до вікна і з насолодою вдихнув чисте повітря. — Поглянь, яка краса навколо! Ліс, озеро, люди гуляють. А я маю сидіти під замком?
Орися не встигла відповісти, бо черговий напад нудоти змусив її швидко піднятися і зачинитися у ванній кімнаті. Кирило лише зітхнув, витягнув із валізи свіжу сорочку і почав розправляти її на вішаку. Він не відчував особливого співчуття, лише легке роздратування від того, що довгоочікувана відпустка починалася не так, як він планував.
Вийшовши на балкон, Кирило обперся на перила. Поверхом нижче він помітив жінку у витонченій сукні, яка сиділа в кріслі і гортала книгу. Вона виглядала спокійною і дуже привабливою. Відчувши на собі погляд, вона підняла голову і ледь помітно посміхнулася. Кирило відповів привітною усмішкою.
— Ти з ким там розмовляєш? — почувся слабкий голос Орисі, яка саме вийшла з ванної.
— Та ні з ким, — швидко відповів він, повертаючись до кімнати. — Пташка на поручень сіла, я її зганяв. Тобі краще?
— Ні, здається, стає лише гірше. Температура піднялася.
Кирило викликав місцевого чергового спеціаліста. Літній чоловік у білому халаті оглянув Орисю, виміряв тиск і втомлено зітхнув.
— Це звичайне отруєння, але досить сильне. Кілька днів доведеться провести в ліжку. Пийте більше води, ось перелік того, що треба придбати в аптечному пункті. І головне — спокій. Хвороба може бути неприємною для оточуючих, тому краще обмежити контакти.
— П’ять днів? — перепитала Орися з розпачем. — Але ж у нас путівка всього на тиждень!
— Здоров’я важливіше за розваги, — сухо відрізав спеціаліст і пішов.
Кирило взяв папірець із рекомендаціями і подивився на дружину.
— Ну що ж, Орися, ти чула. Я піду за ліками. Не сумуй тут, старайся заснути.
— Ти скоро повернешся? Мені якось тривожно самій.
— Звісно, тільки куплю все необхідне і заскочу на вечерю, щоб не вмерти з голоду. Тобі все одно зараз нічого не можна, крім води.
Він вийшов з номера, відчуваючи дивне полегшення. Думка про те, щоб провести вечір у компанії хворої дружини, здавалася йому нестерпною. Він приїхав сюди за яскравими враженнями, а не за роллю доглядальника.
Біля аптечного кіоску він знову зустрів ту саму жінку з балкона. Тепер він зміг роздивитися її ближче — вишукана, доглянута, з легким ароматом дорогих парфумів.
— Добрий вечір, — почав він, намагаючись надати голосу впевненості. — Ми з вами сусіди, я бачив вас на терасі.
— Справді? — вона граційно поправила пасмо волосся. — Я — Зоряна. А ви тут з родиною?
Кирило на мить замислився. Правда здавалася йому надто нудною і обтяжливою.
— Ні, я приїхав один. Хотілося трохи тиші та спокою після напруженої роботи.
— О, розумію вас. Я теж шукаю тут відпочинку від галасливого міста.
— Можливо, ви не відмовитеся скласти мені компанію за вечерею? — запропонував Кирило, абсолютно забувши про ліки в кишені.
— Чому б і ні. Зустрінемося в ресторані через годину?
Кирило майже побіг до номера. Він швидко закинув пакети з ліками на тумбочку біля Орисі, яка вже дрімала.
— Орися, я приніс усе. Ось, поклав поруч. Я піду трохи прогуляюся, щоб не заважати тобі відпочивати.
— Добре, Кириле… — сонно відповіла вона, не відкриваючи очей.
Вечеря з Зоряною пройшла чудово. Кирило розважав її історіями, багато жартував і почувався справжнім героєм. Коли офіціантка підійшла до їхнього столика, він впевнено сказав.
— Це моя супутниця, ми будемо снідати і обідати разом.
Офіціантка кивнула, зробивши помітку в блокноті. Для персоналу все виглядало однозначно — красива пара на відпочинку.
Наступні три дні перетворилися для Кирила на подвійне життя. Вранці він заглядав до Орисі, приносив їй чай і з удаваним сумом розповідав, як йому сумно гуляти самому.
— Ти знаєш, тут так порожньо без тебе. Я навіть до озера не ходжу, чекаю, поки ти встанеш на ноги.
— Ти такий добрий, Кириле, — дякувала Орися, якій поступово ставало краще. — Скоро я вже зможу вийти з тобою.
Але як тільки двері за ним зачинялися, він перетворювався на вільного чоловіка. З Зоряною він відвідував екскурсії, катався на човні і проводив вечори в її номері. Коли Зоряна запитала про його минуле, він, не змигнувши оком, вигадав історію про те, що його серце вільне вже багато років, бо він так і не зустрів ту саму жінку.
— Знаєш, Зоряно, я вже й не сподівався на таку зустріч, — говорив він, тримаючи її за руку.
— Ви дуже романтична людина, Кириле, — відповідала вона, хоча в її очах іноді проблискував сумнів.
На четвертий день Орися відчула, що сили повернулися до неї. Вона вирішила зробити чоловікові сюрприз — не чекати його в номері, а вийти назустріч. Вона привела себе до ладу, вдягла легку сукню і спустилася в хол.
У ресторані саме закінчувався обід. Орися підійшла до адміністратора.
— Підкажіть, будь ласка, за яким столиком зазвичай сидить мій чоловік, Кирило?
Дівчина за стійкою привітно посміхнулася.
— А, ви, мабуть, родичка пана Кирила? Він зараз за восьмим столиком зі своєю дружиною. Вони щойно закінчили обідати.
Орися відчула, як земля тікає з-під ніг.
— З дружиною? Ви впевнені?
— Звісно. Така гарна пара, пані Зоряна дуже приємна жінка. Вони постійно разом. Якщо хочете, вони зараз попрямували до триста п’ятого номера.
Орися нічого не відповіла. Вона повільно розвернулася і пішла до ліфта. Серце калатало так сильно, що здавалося, воно вистрибне з грудей. Вона підійшла до дверей триста п’ятого номера і впевнено постукала.
— Кириле, ну нарешті ти повернувся! — почувся жіночий голос з-за дверей. — Заходь, двері відкриті!
Орися натиснула на ручку і зайшла всередину. У кімнаті стояла Зоряна, яка саме розбирала якісь покупки. Побачивши незнайомку, вона завмерла.
— Добрий день. Ви хто? І чому ви заходите без запрошення?
— Я? — Орися намагалася говорити спокійно, хоча голос тремтів. — Я — законна дружина того чоловіка, з яким ви щойно обідали.
Зоряна зблідла і повільно опустилася в крісло.
— Дружина? Але він сказав, що абсолютно самотній. Що він приїхав сюди, щоб знайти спокій після років самотності.
— Він приїхав сюди зі мною, — продовжувала Орися. — Просто я ці дні не здужала і лежала в номері поверхом вище. А він, як бачу, вирішив не гаяти часу.
Зоряна закрила обличчя руками.
— Боже, як це низько. Він так красиво говорив про почуття, про долю…
— Він вміє це робити, — гірко посміхнулася Орися. — Коли йому щось потрібно, він стає найчарівнішою людиною у світі.
— Мені дуже шкода, — щиро сказала Зоряна. — Я справді не знала. Я не з тих жінок, які будують щастя на чужому болі.
— Я бачу. Ви теж стали жертвою його гри.
У цей момент двері відчинилися, і в номер весело зайшов Кирило з великим букетом квітів.
— Зоряно, дивись, що я знайшов на місцевому ринку! Це для…
Він замовк на півслові, побачивши двох жінок поруч. Квіти ледь не випали з його рук.
— Орися? Ти що тут робиш? Тобі ж не можна вставати!
— Мені вже можна все, Кириле, — тихо відповіла дружина. — А особливо мені можна бачити правду.
— Це не те, що ти думаєш! — почав він свою звичну пісню. — Я просто… Зоряна була самотня, я вирішив допомогти їй адаптуватися, бути екскурсоводом…
— Досить, — перебила його Зоряна. — Ти брехав нам обом. Ти використовував мою довіру і зраджував свою дружину, коли вона потребувала твоєї підтримки.
— Але я ж люблю тебе, Орисю! — Кирило кинувся до дружини. — Це була просто хвилинна слабкість, мені було так самотньо без тебе ці дні!
— Самотньо? — Орися подивилася йому прямо в очі. — Ти обідав з іншою жінкою, називав її дружиною перед усім персоналом, поки я не могла навіть склянку води собі налити. Ти не знаєш, що таке любов. Ти знаєш лише, що таке зручність.
Вона розвернулася і вийшла з номера. Кирило хотів було побігти за нею, але шлях йому перегородила Зоряна.
— Навіть не думай. Ти огидний. Забирайся з мого номера зараз же.
Кирило опинився в коридорі, один, з непотрібним букетом квітів. Він повернувся до свого номера, але двері були зачинені зсередини, а його речі стояли в коридорі в недбало зібраній валізі.
Того вечора Орися довго сиділа на балконі, дивлячись на зорі. Вона відчувала дивну легкість. Біль нікуди не зник, але прийшло розуміння того, що людина, якій вона довіряла стільки років, ніколи не була її справжньою опорою.
Наступного ранку вона замовила таксі до вокзалу. Коли вона виходила з готелю, до неї підійшла Зоряна.
— Ви їдете? — запитала вона.
— Так. Мені тут більше нічого робити.
— Я теж вирішила змінити місце відпочинку. Знаєте, можливо, це був знак для нас обох.
Орися кивнула. Вони попрощалися як люди, яких поєднала спільна прикра ситуація, але які зуміли зберегти гідність.
Кирило залишився в готелі до кінця путівки. Він намагався знайти нових знайомих, але чутки в маленькому комплексі поширюються швидко. Офіціантки більше не посміхалися йому, а люди за сусідніми столиками відводили очі. Він отримав те, чого так прагнув — повну свободу. Але чомусь вона виявилася зовсім не такою солодкою, як він уявляв.
Кожна дія в нашому житті має свої наслідки, і іноді за кілька днів фальшивого щастя доводиться платити роками самотності та сорому. Чи варта миттєва розвага того, щоб втратити людину, яка була з тобою і в радості, і в скруті? Це питання кожен вирішує для себе сам, але життя завжди виставляє свій рахунок.
Як би ви вчинили на місці героїні, дізнавшись про такий вчинок близької людини прямо під час відпустки? Чи можливо виправдати таку поведінку чоловіка втомою чи самотністю?
Поділіться своїми думками в коментарях, нам дуже важливо знати вашу думку з цього приводу. Якщо вам сподобалася ця історія і ви вважаєте її повчальною, будь ласка, поставте свою вподобайку — це допоможе нам створювати більше цікавого контенту для вас. Напишіть, про що ще ви хотіли б прочитати в наступних розповідях. Кожен ваш відгук — це підтримка нашої творчості.
