«Я переселенка з Горлівки. 14 квітня 2014 року Горлівку було окуповано.
Майже рік я жила на війні і чекала звільнення, але жити серед ворогів, які були і серед мирного населення, більше не змогла. Місто обстрілювали окупанти, ставлячи свою зброю на околиці і били по центру міста. Також зброю ставили під житловими будинками, саме від мого дому 4 дні підряд, приїжджало 5 сау і стріляли по місту. На п’ятий день вже били по нам.
На моїх очах окупанти розстріляли своїх же, прийнявши їх за наших Героїв, ми опинились всередині обстрілу і на моїх очах це все відбувалось.
Одного разу до мене додому прийшли окупанти, спочатку я бачила одного, який тримав на мене зброю. Сказав щоб я сказала де мій тато, тому що сусіди здали нас, знаючи нашу точку зору.
Мене під прицілом примусили вийти на вулицю, в фіртці стояв ще один, який тримав мене під прицілом. Далі через 3 будинки стояла машина з чеченцями, коли мене вивели з двору ці двоє, то машина поїхала за нами, всі були озброєні. Мене повели по вулиці і я показала в поля і сказала що тато там, мене відпустили і ми сховались у сусідки в погребі.
Звісно там тата не було і я попередила щоб додому він не вертався, ті повернулись і били по будинку…
Багато є що розказати, але щоразу тремтять руки, як згадую про це. Все буде Україна, ми обов’язково переможемо.
фото ілюстративне
