— Я не повернуся сьогодні, мамі страшно самій — сказав мені в слухавку чоловік, і я почула на фоні задоволений сміх Тамари Петрівни.
Оксана завжди вважала свій шлюб з Денисом зразковим. Вони прожили разом сім років, виховували доньку та облаштовували спільний побут у затишній квартирі. Денис працював інженером, був людиною спокійною та розважливою. Проте останнім часом у їхніх стосунках з’явилася дивна тріщина, яку Оксана не могла ігнорувати. Щодня після роботи Денис не поспішав додому, де на нього чекала тепла вечеря та розповіді доньки про садочок. Він заходив лише на коротку мить, щоб залишити сумку, і знову кудись зникав.
Спершу Оксана думала, що це тимчасові труднощі на виробництві або додатковий підробіток. Вона намагалася бути терплячою дружиною, яка підтримує чоловіка у складні часи. Проте ситуація не змінювалася тижнями. Ба більше, вихідні дні, які раніше належали тільки їхній маленькій родині, тепер теж проходили без батька. Денис прокидався рано-вранці, швидко снідав і йшов, обіцяючи повернутися до вечора, але приходив лише тоді, коли всі вже спали.
Одного разу Оксана вирішила відверто поговорити з чоловіком, коли він збирався виходити в суботу.
— Денисе, ми зовсім перестали бачитися. Ти знаєш, як Марічка чекає на тебе? Ми хотіли піти в парк сьогодні.
— Оксано, я ж казав, що мені потрібно допомогти. Там зараз дуже багато справ, які не терплять зволікань.
— Яких саме справ? Ти нічого не розповідаєш. Ти став наче чужий у власному домі.
— Не вигадуй зайвого. Я просто виконую свій обов’язок. Скоро повернуся.
Він пішов, навіть не подивившись їй у вічі. Оксана відчула, як у грудях запекла стара образа. Вона знала, куди він йде. Її інтуїція підказувала, що шлях чоловіка веде до будинку його матері, Тамари Петрівни. Свікруха завжди була жінкою владною, хоча й приховувала це під маскою турботи про єдиного сина. Раніше Денис відвідував її раз на тиждень, і цього здавалося достатньо. Але тепер це перетворилося на справжню залежність.
Жінка вирішила діяти. Вона не хотіла стежити, але відчуття невизначеності гризло її зсередини. Наступного дня, коли Денис знову пішов, Оксана залишила доньку у своєї мами і поїхала до району, де мешкала Тамара Петрівна. Підійшовши до під’їзду, вона побачила машину Дениса. Вікна квартири на другому поверсі були відчинені.
Вона піднялася на поверх і зупинилася біля дверей. З квартири доносилися голоси. Оксані було ніяково підслуховувати, але слова, що долітали зсередини, змусили її заціпеніти.
— Денисе, ти добре витер пил на шафі? Мені здається, там ще залишилося. І не забудь переставити ті важкі коробки на балкон, я сама не впораюся.
— Так, мамо, я вже закінчую з цим. Зараз піду на кухню, перевірю кран, він знову протікав.
— От бачиш, що б я без тебе робила. Та твоя Оксана зовсім про мене не дбає. Навіть не зателефонує спитати, як я почуваюся. Тільки про себе й думає.
— Мамо, не починай. Вона просто зайнята з дитиною.
— Зайнята вона. А мати в мене одна. Ти ж обіцяв, що ніколи мене не залишиш. Хто ще мені допоможе, як не рідний син?
Оксана відчула, як на очі нагортаються сльози. Її чоловік витрачав увесь свій вільний час на виконання дрібних забаганок матері, поки його власна дитина сумувала за батьком. Вона не витримала і натиснула на дзвоник.
Двері відчинив Денис. Його обличчя виражало повне замішання. Він був у робочому одязі, з ганчіркою в руках.
— Оксано? Що ти тут робиш?
— Я прийшла подивитися на твої дуже важливі справи, Денисе. Виявляється, витирання пилу — це те, заради чого варто залишати родину на вихідні.
З кімнати вийшла Тамара Петрівна. Вона розгладила свій халат і подивилася на невістку холодним поглядом.
— О, нарешті завітала. А ми тут якраз господарством займаємося. Денис допомагає мені, бо я вже не в тих літах, щоб самій усе тягнути.
— Тамаро Петрівно, ви чудово знаєте, що ми пропонували вам найняти помічницю для прибирання. Ми навіть готові були це оплачувати. Але ви відмовилися.
— Мені не потрібні чужі люди в домі. Мені потрібна увага сина. А ти, Оксано, могла б і сама прийти допомогти, замість того щоб претензії виставляти.
Оксана подивилася на чоловіка, чекаючи, що він хоч щось скаже на її захист. Але Денис мовчав, опустивши голову. Він виглядав як маленький хлопчик, якого сварять дорослі.
— Ходімо додому, Денисе. Марічка чекає. Ми домовлялися про вечерю разом.
— Оксано, почекай. Мені треба ще закінчити тут. Мама попросила полагодити полицю.
— Полиця може почекати до понеділка, або ти можеш викликати майстра. Твоя донька не бачила тебе три дні. Невже це нічого не значить?
— Не смій на нього тиснути! — вигукнула Тамара Петрівна. — Він робить те, що має робити вдячний син. Якщо тобі щось не подобається, то це твої проблеми. Денис залишиться тут, поки не допоможе мені з усім.
Оксана зрозуміла, що ця розмова ні до чого не призведе. Вона розвернулася і швидко пішла геть. Весь шлях додому вона думала про те, як їхнє життя перетворилося на цей дивний трикутник, де третьою стороною була не інша жінка, а непомірна материнська любов, що душила все навколо.
Увечері Денис повернувся пізно. Він намагався поводитися так, ніби нічого не сталося, але атмосфера в домі була напруженою до межі.
— Чому ти мовчиш? — запитав він, сідаючи за стіл.
— А про що нам говорити? Про те, що ти вибрав життя на два доми, де пріоритетом завжди є твоя мати?
— Вона старенька, вона самотня. Їй важко.
— Вона не самотня, у неї є ти. Але в мене чоловіка немає, і в дитини батька теж. Ти приходиш сюди лише спати. Ти знаєш, що Марічка сьогодні намалювала в садочку? Вона намалювала маму і себе. Тебе на малюнку не було. Вона сказала, що тато завжди на роботі або у бабусі.
Ці слова, здавалося, трохи зачепили Дениса, але він швидко оговтався.
— Це просто дитячі малюнки. Не треба робити з цього драму. Мама каже, що ти накручуєш себе.
— Мама каже… Це головна фраза в нашому житті. А що кажеш ти? Що відчуваєш ти?
— Я відчуваю відповідальність.
Наступні кілька днів минули в холодному мовчанні. Оксана почала замислюватися про те, чи є у них майбутнє. Вона любила Дениса, але не була готова ділити його з людиною, яка свідомо руйнувала їхню сім’ю під виглядом слабкості.
Одного разу Тамара Петрівна зателефонувала Оксані сама. Це було несподівано.
— Слухай мене уважно. Денис сьогодні залишиться у мене на ніч. Ми вирішили перебрати старі речі на горищі, це займе багато часу. Не чекай на нього.
— Ви вирішили? А ви не хочете запитати, чи є у нас плани? Сьогодні день народження моєї мами, ми мали йти в гості всі разом.
— Твоя мати почекає. А мої справи термінові. Денис уже погодився.
Оксана кинула слухавку. Вона відчула, як усередині щось остаточно зламалося. Коли Денис прийшов додому забрати деякі речі, вона вже чекала на нього біля дверей.
— Ти знову йдеш туди? Навіть сьогодні?
— Оксано, мама дуже просила. Там справді багато роботи.
— Якщо ти зараз вийдеш за ці двері, можеш не повертатися сьогодні вночі. І завтра теж.
— Ти мені погрожуєш? Через те, що я допомагаю матері?
— Я не погрожую. Я констатую факт. Я більше не можу жити в очікуванні, коли ти звільнишся від її доручень. Мені потрібен чоловік тут, у цій квартирі, з цією дитиною.
Денис на мить завагався. Він подивився на зібрану сумку, потім на дружину. Проте телефон у його кишені знову задзвонив. Це була вона. Він натиснув кнопку відповіді.
— Так, мамо, я вже виходжу. Не хвилюйся.
Він просто пройшов повз Оксану, навіть не обернувшись. Двері зачинилися з легким клацанням, яке пролунало в тиші квартири як фінальний акорд.
Минув тиждень. Денис жив у матері, приходячи лише тоді, коли Оксани не було вдома, щоб забрати залишки свого одягу. Він не намагався пояснити чи вибачитися. Мабуть, Тамара Петрівна переконала його, що він вчинив правильно, обравши синівський обов’язок.
Оксана сиділа на кухні, дивлячись у вікно на вечірнє місто. Вона відчувала порожнечу, але водночас і дивне полегшення. Більше не було потреби чекати, сподіватися і розчаровуватися кожного вечора. Вона розуміла, що Денис ніколи не зможе стати самостійним, поки тінь його матері закриває йому весь світ.
Донька підійшла до неї і обійняла за коліна.
— Мамо, а тато прийде сьогодні?
— Не знаю, сонечко. Можливо, колись він зрозуміє, що ми теж його дуже чекали.
Історія Оксани та Дениса — це не просто розповідь про розлучення. Це історія про те, як важко знайти баланс між минулим і майбутнім, між батьками та власною родиною. Чи можна виправдати чоловіка, який ставить потреби матері вище за потреби власної дитини? Чи це справді була любов до матері, чи просто слабкість характеру, яка не дозволила йому стати справжнім головою сім’ї?
Як би ви вчинили на місці Оксани в такій ситуації? Чи варто було продовжувати боротися за цей шлюб, чи вона вчинила правильно, відпустивши людину, яка не хотіла залишатися?
Напишіть свою думку в коментарях, нам дуже важливо знати, що ви думаєте про такі життєві перипетії. Ваша вподобайка допоможе цій історії знайти більше читачів, які, можливо, зараз перебувають на роздоріжжі. Кожен ваш відгук — це підтримка для нас. Не залишайтеся байдужими, адже такі ситуації трапляються частіше, ніж ми думаємо. Чи є надія на те, що Денис колись одумається і повернеться, чи шлях назад уже назавжди закритий? Поділіться своїми думками, для нас це справді важливо.
