— Я не буду з нею говорити, вона все одно зробить все по-своєму, — наголосив мій чоловік Денис, коли я попросила його вплинути на матір. Свекруха, попри її доброту, перекреслює всі наші старання, адже конфліктувати з нею — марна справа, а мовчати — значить, дозволити їй повністю зламати виховання Стасі
Ми з Матвієм і нашою донечкою Соломією мешкаємо у невеликому селищі на Полтавщині. Наші будні — це турбота про мого дідуся Романа Андрійовича, якому вже 88 років і який через вік потребує постійного догляду, адже сам він вже не дасть собі ради.
А от наша любляча бабуся, мама Матвія — Аліна Сергіївна, живе у столиці, в Києві. Ми завжди намагаємося використати будь-яку можливість, щоб відправити доньку до неї, аби наша Соля змогла побачити бодай щось нове та цікаве у великому місті. Але ми ніяк не могли очікувати від нашої дитини такої реакції після повернення!
— Я не хочу їсти твою нудну кашу! Бабуся Аля завжди мені дає шоколадні кульки й млинці з полуничним джемом! — чотирирічна Соля засунула руки в кишені новенького яскравого комбінезона, не відводячи впертого погляду від мене.
— Сонечко, це корисна вівсянка, вона дасть тобі сили. А шоколадні кульки — це свято, а не щоденний сніданок, — я намагалася говорити максимально спокійно, хоча почувалася так, ніби мої нерви були натягнуті, як струни.
— Ти просто не вмієш готувати! Бабуся готує краще, і вона мене не примушує! Ти — зла! І взагалі, я хочу жити з бабусею Аліною! Вона гарна, у неї є машина, і ми ходили в ігровий центр!
— Соломіє, так не говорять! Я твоя мама, і це наш дім. Бабуся тебе дуже любить, але вона не замінить нас із татом. Сідай і спробуй, — я посунула до неї тарілку, відчуваючи, як у горлі з’явився болючий клубок.
— Ні! Не хочу! — вона різко відштовхнула тарілку, і ложка з дзенькотом упала на підлогу. Соля, надувши губи, побігла до своєї кімнати, грюкнувши дверима так, що здригнулися старі меблі.
— Та ти подивися, як вона говорить! — з сусідньої кімнати виглянув Матвій, який щойно закінчив говорити телефоном. — Знову її привезли на два тижні, і все, що ми будували місяцями, зруйновано! Скільки можна повторювати їй, що не можна так балувати дитину!
— Я вже не знаю, що робити, Матвійку! Ти ж бачив — розмови не допомагають! Вона або робить вигляд, що зрозуміла, або починає плакати і ображатися! А потім знову все те саме! Я втомилася знову вчити її спати без мене, не вимагати іграшки в магазині, їсти нормальну їжу!
— Потрібно ще раз поговорити. Спокійно. Може, цього разу вона почує, — він втомлено потер скроні.
— Вона не почує! Вона вважає себе кращим експертом у всьому, бо дивиться тих своїх віщунів і читає гороскопи! Вона ж краще знає, як нам жити! — я відчула, як мої щоки запалали від роздратування.
Нашій Соломії вже чотири роки. Від самого її народження мама Матвія, Аліна Сергіївна, завжди приїжджає до нас, або ми до неї, приблизно на два-три тижні. Колись давно, коли вона сама виховувала Матвія, їй було не до нього — вона наполегливо здобувала освіту та будувала свою кар’єру. Тепер, з появою онуки, Аліна Сергіївна просто сяє від щастя. Вона всіляко намагається замінити мені роль матері, а іноді мені навіть здається, що вона прагне забрати Солю до себе назавжди. І це не дивно, адже вона дуже успішна, має добрий заробіток, шикарну квартиру в центрі й дорогу автівку.
Після кожного візиту бабусі мені доводиться проходити з донькою увесь шлях виховання спочатку. Знову вчити Солю самостійно засинати у своєму ліжечку, самій тримати ложку, одягатися без моєї допомоги, спокійно йти до дитсадка без істерик, поводитися в крамниці так, щоб не набрати повний кошик усіляких солодощів.
Аліна Сергіївна, безумовно, дуже добра людина. Вона розлучена, надзвичайно багато працює, активно займається благодійністю і допомагає багатьом людям. Але водночас її емоційний стан абсолютно нестійкий — вона завжди суперечить сама собі і дуже легко переходить від сліз до радісного сміху.
Вона витрачає години на перегляд якихось астрологічних прогнозів, постійно консультується з тарологами та іншими езотериками. І, звичайно, на основі цієї “мудрості”, вона краще за нас знає, як правильно виховувати дитину і як нам із Матвієм жити у шлюбі.
Річ у тому, що наша Соля — незвичайна дівчинка. У неї дуже сильний і впертий характер, вона нікого просто так не слухає. Щоб досягти від неї хоч якогось розуміння та послуху, потрібно докладати багато зусиль, бути послідовними та виваженими. Проте після кожного приїзду бабусі всі наші старання обнуляються.
Ми вже багато разів розмовляли з Аліною Сергіївною. Вона то клянеться, що все зрозуміла і більше не буде, то ображається, зачиняється у своїй кімнаті й починає плакати, а потім усе знову повертається на круги своя. Стосунки між нею та Матвієм також дуже напружені. Син просто не має жодного бажання проводити з нею зайвий час, слухати її численні непрохані поради та повчання.
У нашої донечки є все, що потрібно і навіть більше. Одягу стільки, що вистачило б на дві-три родини, іграшок — на кілька кімнат, їжа та солодощі завжди вдосталь. Ми живемо добре, а за мірками нашого селища — навіть дуже забезпечено. Але ми не можемо знайти спосіб, щоб раз і назавжди віддалити бабусю. Адже це мати мого чоловіка, і вона справді непогана людина, але її ця нав’язлива поведінка, її постійне бажання “бути кращою” мамою, ніж я, просто неможливі для терпіння більше одного-двох днів.
Водночас, як я вже говорила, ми самі іноді стараємося за нагоди відправити Солю до неї на кілька днів. Це наш спосіб дати дитині побачити щось цікаве у великому місті. Бабуся Аля возить її по торгових центрах, на вистави, у розважальні парки.
Соля дуже сильно любить бабусю, бо Аліна Сергіївна балує її так, як ніхто інший. Але водночас — і це викликає в мене справжній сум — Соля не дуже добре ставиться до моєї мами, своєї другої бабусі. Моя мама — дуже спокійна і виважена, вона ніколи не дозволяє собі балувати онуку чи суперечити нашому вихованню. Також Соля може негарно висловитися про дідуся — колишнього чоловіка свекрухи, який теж живе в Києві.
І ось що турбує і засмучує мене найбільше: після кожного тривалого спілкування з Матвієвою мамою дитина починає погано ставитися і до нас із чоловіком. Соля може собі дозволити нагрубити, іноді навіть сказати, що вона взагалі не хоче з нами жити, а мріє переїхати до “бабусі Алі”. Сперечатися чи йти на відкритий конфлікт зі свекрухою марно, як і спокійно намагатися їй щось пояснити. Вона вислухає, поплаче, а потім все одно зробить усе по-своєму, керуючись своїм “інтуїтивним” баченням.
Ця вся ситуація з кожним днем викликає в мене все більше тривоги та внутрішнього неспокою. Я відчуваю, як напруга зростає і руйнує не тільки наші з Матвієм стосунки, але й виховання дитини.
Ось кілька кроків, які ми вже намагалися застосувати, але поки що без стійкого результату:
Скорочення візитів: Ми намагалися скоротити час перебування Солі у Києві до кількох днів замість двох-трьох тижнів. Ефект був, але недостатній. Після повернення вона все одно починає демонструвати “бабусині” звички.
Спільне дозвілля: Ми пропонували Аліні Сергіївні приїжджати частіше, але не залишатися надовго і проводити час із Солею під нашим наглядом у нашому домі. Це створює напружену атмосферу, бо вона постійно намагається “взяти командування” на себе.
Визначення чітких “червоних ліній”: Матвій навіть надсилав їй письмовий список правил на кшталт “Не купувати більше однієї іграшки на тиждень”, “Не давати цукерки після сьомої вечора” та “Дотримуватися режиму сну”. Вона відповіла: “Я не на службі, а відпочиваю з онукою, і не буду сліпо виконувати ваші накази”.
Ми розуміємо, що для дитини спілкування з бабусею важливе. Але ця ціна — постійне руйнування виховного процесу та формування в Солі ідеї, що “добра” та “любовна” бабуся — це та, яка дозволяє все, а “злі” та “нудні” батьки — це ті, хто вимагає послуху та порядку.
Як же нам бути? Як знайти цей баланс між повагою до матері чоловіка і захистом нашого виховного простору? Чи варто нам повністю припинити їхнє спілкування, знаючи, як сильно вони люблять одна одну і як це може образити Матвієву маму? Чи є спосіб донести до неї, що її “любов” завдає нам шкоди?
Мене ця вся ситуація з кожним днем все більше тривожить, тому я прошу ваших думок і порад! **Як би ви діяли на нашому місці, щоб зберегти родину і не зруйнувати дитину?
