Події
Я назавжди запам’ятав цей урок

Це було ще в середині 80-х. Їхав я в маршрутці. На сидінні поруч грався хлопчик, років шести. Його мама байдуже дивилася у вікно, не реагувала. А він смикав і смикав її за рукав. За вікном пропливали дерева, дощик накрапав, сіро було, ну, весна! Хлопчик щось вимагав або щось стверджував.

І тут раптом вона як розвернеться від вікна до нього, як смикне його за руку на себе і як прошипить йому: – Що ти хочеш від мене ?! Він затнувся. – Що ти хочеш, я тебе питаю ?! Та ти взагалі знаєш, хто ти такий ?! Ти ніхто! Зрозумів ?! Ти ніхто-о! – вона це викинула йому в обличчя, просто виплеснула.

Хлопчик дивився на неї, і мені здалося, у нього тремтить голова. Або це я тремтів. Відчув, як потіє спина. Пам’ятаю першу думка: – Невже це вона йому каже ?! Про кого вона думає в цей момент ?! – Бачити тебе не можу, – прошепотіла вона. – Ти ж yбилa його! – сказав я, але ніхто мене не почув.

Читайте також: Головні речі, яким варто навчити свою доньку

В маршрутці, як ні в чому не бувало, продовжували дрімати люди. Я сидів, не рухаючись. А хлопчик не плакав. Вона відкинула його руку і знову повернулася до вікна. Він вже не бушував, притих, якось відразу. Дивився в розірвану спинку сидіння навпроти і мовчав. А у мене було бажання встати і при всіх, ось зараз просто розірвати її на частини! Сказати їй: – Це ти б… остання! Це ти ніхто! Ти ж yбилa його! Клянуся, я б зробив це! ..

Хлопчик стримував мене. Я закрив очі, став глибоко дихати, щоб заспокоїтися якось. А коли відкрив їх, побачив цукерку. Молодий хлопець, схоже, студент, такий світлий, кучерявий, в джинсовому костюмі, простягав цукерку хлопчикові. Він ще потряс рукою, сказав: – Бери, це тобі. Той взяв. І тут же хлопець простягнув йому другу цукерку. Хлопчик почекав і взяв другу.

Далі відбувалася подія, згадуючи яку, я ледве стримую сльози. Хлопець не став їсти цукерку, він торкнувся маминої руки. Вона не відразу повернула до нього обличчя. Але все-таки повернула. І видно хотіла добити його. Але він простягав їй цукерку. Вона подивилася на нього, на цукерку, я бачив, вона дивується. Тоді він вклав їй цукерку в руку. Вона, як обпеклася, швидко повернула йому. – Я не хочу, – сказала.

Дві цукерки лежали у нього на долоні. Руку він не опускав. – Їж сам, – сказала вона і тихо додала, – я не хочу… Чесне слово. Тоді він поклав цукерку до неї на коліна. Ніколи не забуду цю паузу. І цю дорослість. Переді мною за кілька хвилин цей хлопчик став чоловіком, а вона зі злої, роздратованою стерви стала красивою молодою жінкою. У всякому разі, це я так відчув.

Вона мовчала. Довго-довго мовчала. Дивилася на нього так, немов тільки побачила. Потім обняла. І він її обняв. Потім він розгорнув цукерку і дав їй. І поки вона не поклала її в рот, сам не їв. Ви уявляєте таке ?! Це був ще одні шoк, але вже інший. Я тоді подумав про себе.

Я подумав: – Ось ти сидиш, такий праведник, ти хотів встати, звинуватити, ти хотів її «розірвати», переробити. І ти б нічого не добився, крім скандалу і лайки. А цей хлопчик, подивися, наскільки він мудрий, наскільки він великий, цей хлопчик, він взяв іншим. І пройняв до самих печінок, до серця, до сліз.

Читайте також: 9 фраз, які гарантовано травмують дитину

А ще цей молодий хлопець, який дав йому дві цукерки, – подумав я, – адже він не просто так дав дві. Я озирнувся… У задньому склі маршрутки побачив цього молодого хлопця, він йшов вдалину по дощовій вулиці. А мама і син сиділи, схиливши голови, один до одного. Як молоді закохані, їй богу!

Тут водій оголосив мою зупинку. Я, виходячи, доторкнувся до руки хлопчика. Я цим сказав йому: «Спасибі». Не думаю, що він зрозумів, але це і не важливо. Я назавжди запам’ятав цей урок.

Запам’ятав то запам’ятав, але повинні були пройти роки, щоб я його усвідомив. Що це і є справжнє виховання. Про яке не всі дорослі знають. Що тільки прикладом і виховують. Ні криком, ні звинуваченнями, ні биттям, ні. Тільки приклад працює, більше ніщо. І хлопчик цей показав приклад. І їй, і мені. І він змінив нас.

Джерело.

Реклама

Related Post