fbpx

Я на ринок бігала за необхідними продуктами. Тоді був недільний ранок і мої домашні відсипались досхочу, а я влаштувала собі такий шопінг. Уже йшла до виходу з ринку, як мене почала обіймати якась незнайомка. Причому вона мене знала, я її впізнати не могла зовсім

Я на ринок бігала за необхідними продуктами. Тоді був недільний ранок і мої домашні відсипались досхочу, а я влаштувала собі такий шопінг. Уже йшла до виходу з ринку, як мене почала обіймати якась незнайомка. Причому вона мене знала, я її впізнати не могла зовсім

Тут вона почала нахвалювати мій зовнішній вигляд, казала що я дуже змінилась, навіть по імені мене назвала. Мені було трохи соромно за те, що я її не впізнала, хоча намагалася. Коли вона зняла хустинку з голови, я побачила, що майже все її волосся було сиве. І на цьому моменті я впізнала Маринку, свою однокласницю.

Ми гуляли в одній компанії, я все дитинство заздрила її зовнішності, тому що себе ніколи не вважала дуже гарною. А їй пощастило ще й з заможними батьками. Вчилась вона препогано, адже розуміла, що батьки їй завжди допоможуть грошима. Завжди вважала себе кращою від всіх і ходила високо піднявши носа.

Так от, так склалось, що Маринка колись вийшла заміж за мого коханого хлопця. Я зустрічалась з  ним уже досить таки довго, аж тут у наші стосунки втрутилась Марина. Красуня зробила все, аби ми розійшлись. Найнеприємніше було те, що в день їхнього весілля вони під’їхали до мого під’їзду і довго сигналили, аби я почула. Так Маринка доводила, що перемогла. Господи, як же я тоді ридала.

Від тих стосунків я відходила дуже довго. Лиш мій чоловік зумів довести мені що він вірний і гідний, що буде любити мене і лиш мене. Я заміжня вже майже двадцять років і не перестаю дякувати Всевишнього за нашу зустріч.

Маринка навіть не поцікавилась моїм життям. Вона почала жалітись на своє одразу. Розповідати про те, яким же не хорошим сім’янином виявився мій колишній. Казала, що він пустив за вітром увесь її статок, а тепер вона його ще й утримує.

Не знаю, чого вона від мене очікувала? Співчуття? Так не там шукала ж.

Я взяла свої сумки і побігла додому навіть не попрощавшись з Маринкою. Довго плакала і досі ходжу під враженням від власних почуттів. У мене ж щаслива сім’я я люблю чоловіка, тоді чого від самої згадки про минуле стало гірко аж до сліз?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page