fbpx
Події
Я на Донбасі був з 2014-го по 2018-й. І чесно скажу, що за ці кілька місяців воювати довелося більше, ніж за ті чотири роки

«Я на Донбасі був з 2014-го по 2018-й. І чесно скажу, що за ці кілька місяців воювати довелося більше, ніж за ті чотири роки», – зізнається «Писар».

Боєць 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади не мав сумнівів, що Росія почне повномасштабне вторгнення, тому події ранку 24 лютого не застали його зненацька.
– Насправді, це було лише питання часу, ну, не могла окопна війна тривати вічно, – говорить він. – Десь о 4:30 у Харкові почалися перші обстріли. Я швидко зібрався, вивіз родину і вже через добу приїхав до військової частини. Спочатку був у Авдіївці, потім сформували окрему групу для оборони харківського напрямку і я попросився туди.

Першого ж дня підрозділ рушив у напрямку Грушувахи, де вже точилися важкі бої.

– Ми виїхали на висоту перед Грушувахою і побачили, що у село спускається велика колона ворожої техніки: танки з понтонами. Колона йшла до підірваного мосту, щоб навести переправу. Зв’язку на той момент не було взагалі. Роль рації виконала «легковушка», на якій ми полетіли, щоб доповісти про ситуацію, – переповідає березневі події «Писар». – Запросили підтримку артилерії, того ж дня і колона, і переправа, яку намагалися встановити, була знищена. Велика заслуга у цьому нашого комбата «Руслана», який втримав цей важливий напрямок невеликими силами і засобами. Якщо б росіяни тоді звели переправу, думаю, ситуація розвивалася б набагато гірше, адже ворог мав би змогу просунутися швидше і на набагато більшу відстань. На жаль, були і втрати… Розумієте, кількість обстрілів і техніки, яку використовував ворог, не йшла у жодне порівняння з АТО. Там один ворожий танк не завжди можна було побачити, а тут з’являється 5, потім одразу 15, 30… Хлопці героїчно стримували цю навалу, не залишаючи позицій.

Характер бойових дій, за словами військовослужбовця, змінився близько місяця тому.

– Ворог почав економити техніку, що тішить, адже це означає, що її менше, – аналізує «Писар». – Раніше, виконуючи завдання, росіяни могли «покласти» до 70% техніки і особового складу. І вони це рахували за перемогу.

Сили, каже «Писар», йому дає віра у майбутнє нашої країни.

– У нас один шлях – до перемоги, – упевнений він. – Хочу, щоб наші діти, наступні покоління жили у незалежній державі, де не узгоджуватимуть з росією сценарій святкування дня народження Тараса Шевченка, як це було за часів Януковича, наприклад, де буде сильна армія, спроможна економіка, міцна соціальна база. Але наша незалежність не дається задарма, її треба виборювати. І, повірте, ми на фронті готові тяжко працювати заради цього.