Я мріяла про 12 спокійних страв у вузькому колі, але Людмила вирішила інакше: — Твоя кутя надто рідка, а борщ закислий, — кинула вона мені, привізши таку кількість продуктів, що холодильник ледь закривався. Мені стало зрозуміло — мій спокій закінчився ще до початку свят
Мене звати Анна. Я вже багато років заміжня за Максимом, і ми маємо двох чудових діток. Ми створили нашу невелику родину, затишну і спокійну, про яку я завжди мріяла. Моє життя було б ідеальним, якби не одне але – свекруха, пані Людмила.
Я дуже люблю Максима, але іноді мені здається, що він не зовсім усвідомлює, наскільки його мати може бути… скажімо так, нав’язливою. Звісно, він її син, і він її шанує. Він вихований у дусі поваги до старших, і я це ціную. Але коли йдеться про наші стосунки і, особливо, про свята, пані Людмила перетворюється на справжню стихію, яка змітає всі мої плани.
Моя робота вимагає багато сил. Я працюю дизайнером інтер’єрів і часто маю термінові проєкти перед святами. Тому єдине, про що я мрію, це про тихий, спокійний відпочинок у колі найближчих. Але пані Людмила має іншу думку щодо того, як ми маємо проводити святковий час.
Навіть у буденному житті вона постійно втручається. Вона може подзвонити о сьомій ранку, щоб запитати, чи не забула я нагодувати дітей, хоча їм уже десять і сім років. Вона регулярно приходить до нас без попередження, щоб перевірити, чи правильно я склала постіль або чи не надто багато пилу на шафі. Але коли наближаються Різдво чи Новий рік, її активність зростає в рази.
Торік це було Різдво. Я планувала, що ми тихенько відсвяткуємо вдома. Зробимо 12 традиційних страв, які я приготую сама, прикрасимо ялинку, подивимося різдвяні фільми. Це був би ідеальний сценарій.
За тиждень до свята мені подзвонила пані Людмила.
— Анночко, я все продумала!
— Добрий день, пані Людмило. Що саме ви продумали?
— Як це що? Звісно, наше святкування.
— Я думала, ми цього року будемо вдома.
— Вдома? Невже ти хочеш, щоб Максим і діти нудьгували? У нас буде справжнє родинне свято! Я запросила всіх.
— Всіх? Кого всіх?
— Ну, як кого? Мою сестру Оксану з чоловіком Василем, їхніх трьох дітей, нашу куму Зою з чоловіком Іваном і їхню дорослу доньку.
— Пані Людмило, це ж дванадцять людей, окрім нас! У нас не такий великий стіл.
— Нічого, я принесу свій розкладний, він ідеально поміститься біля комода. А ти, Анно, не переймайся приготуванням, я все зроблю сама.
— Але я вже купила продукти і хотіла готувати за своїми рецептами.
— Твої рецепти? Аню, не ображайся, але мої перевірені роками. Твоя кутя надто рідка, а борщ закислий. Ти краще подбай про розваги для дітей, а я займуся їжею. Ти ж знаєш, я вмію робити це ідеально.
— Я не думаю, що це гарна ідея. Ми хотіли тихе свято.
— Тихе? Різдво має бути гучним, радісним! Не псуй настрій своїм смутком.
Розмова закінчилася тим, що я майже в сльозах погодилася. З Максимом сперечатися було марно, він тільки розвів руками.
— Ну, Аню, це ж мама. Вона просто хоче, як краще.
— Краще? Вона просто не дає мені жити, як я хочу, Максиме! Це наш дім, і я хотіла сама вирішувати, як нам святкувати.
— Вона ж добра, ти це знаєш. І, до речі, вона попросила, щоб ти їй допомогла. Треба приготувати дванадцять порцій вареників, вона казала, що ти робиш непогано
Я ледве стрималася, щоб не заплакати. Замість тихого вечора мене чекала робота.
Пані Людмила приїхала напередодні Різдва, в супроводі свого чоловіка, дідуся Віктора, який завжди покірно виконував її вказівки. Вони привезли таку кількість продуктів, що холодильник ледве закривався.
— Вікторе, неси стіл у вітальню, Анно, допоможи мені з м’ясом! Нам треба нарізати не менше п’яти кілограмів.
— Пані Людмило, а як же 12 страв?
— Звісно, будуть 12 страв, але ще ж мають бути основні гарячі! Ти що, думала, що люди приїдуть голодні?
Я почувалася не господинею свого дому, а прислугою. Я цілий день провела на кухні, хоча спочатку планувала провести цей час із дітьми, дивлячись мультфільми. Діти, до речі, були в захваті від бабусиної ініціативи.
На Різдво вдома був справжній гамір. Дюжина гостей, які поводилися, як вдома. Племінники пані Людмили бігали по квартирі, зачіпаючи прикраси. Чоловік куми, Іван, зайняв наш диван і голосно дивився спортивні змагання по телевізору, незважаючи на те, що грала різдвяна музика.
Свекруха, звісно, була зіркою вечора. Вона постійно повторювала.
— Яке чудове свято, правда ж? Дякуйте мені, Анно, бо сама ти б ніколи не влаштувала таку гостину! Я знаю, як зробити життя радісним, а не смутним
Вона критикувала кожен мій рух.
— Аню, ти неправильно поставила тарілку, та й серветки занадто прості.
— Діти, не чіпайте ті квіти, вони не справжні! Аню, чому ти не купила живих квітів?
— Максим, подивися, вона неправильно нарізала хліб, він надто товстий.
Я намагалася зберігати спокій, але це було неможливо. Кульмінацією стало те, що в розпал святкування пані Людмила вирішила, що настав час для фотосесії.
— Всі сюди! Максим, стань з дітьми, Анно, швидше, стань поруч, але усміхайся радісно, а не так, ніби ти на похороні!
— Пані Людмило, можна вже просто відпочити?
— Відпочити? На Різдво? Ти щось плутаєш. Це ж свято, час для веселощів і спогадів!
Вона змусила всіх стояти близько пів години, змінюючи пози і вимагаючи від мене більш “святкової” усмішки. Зрештою, я просто пішла в спальню і зачинилася. Я просиділа там годину, слухаючи гучний сміх і музику, і відчувала себе абсолютно виснаженою.
Максим прийшов до мене.
— Аню, що сталося? Всі питають, де ти.
— Що сталося? Твоя мама знову перетворила наше свято на свій особистий спектакль, Максиме! Я втомилася від її контролю, від її вказівок! Це моє Різдво, наш дім, і я хотіла тиші.
— Ну, вона просто дуже енергійна.
— Вона не енергійна, вона не поважає моїх кордонів і моїх бажань! Я хочу, щоб наступного року ми святкували окремо.
— Це неможливо, Аню. Ми ж родина.
Ми так і не дійшли згоди. Максим повернувся до гостей, а я знову вийшла, змушуючи себе посміхатися до кінця вечора.
Цього року ситуація повторюється. Знову телефонний дзвінок.
— Анно, ти вже встигла купити святковий одяг?
— Добрий день, пані Людмило. Ми планували тихо провести час вдома.
— Знову? Анно, скільки можна? Я вже запросила всіх! Цього року буде ще більше гостей, приїдуть мої давні друзі! Це буде сюрприз для Максима! І не хвилюйся про їжу, я принесу все, але нам потрібно буде спекти 5 тортиків! Ти ж вмієш, правда?
Я відчуваю, як уся моя енергія зникає. Я знову стою перед вибором: сперечатися з нею і зіпсувати настрій Максиму, чи знову пожертвувати своїм спокоєм і бажаннями.
Я люблю свята, але я не люблю, коли мені їх нав’язують. Мені хочеться простого родинного затишку. Коли це все закінчиться? Чи зможу я коли-небудь відсвяткувати так, як хочу я, а не пані Людмила?
А як ви справляєтеся з надто активними родичами на свята? Поділіться своїми порадами у коментарях, мені це дуже потрібно. Будь ласка, поставте свою вподобайку, якщо вам знайома така ситуація, це дуже важливо, щоб я знала, що я не одна
