fbpx
Події
Я маю зробити свій вибір: звичайне житейське чи монаше життя. Через рік ти приїжджай і я скажу тобі своє рішення

Коли Мирослав появився біля каплиці, де мала відбутися зустріч молоді з Патріархом Святославом, там вже зібралися сотні людей різного віку. Мирослав вибрав місце біля кількох молодих монахинь, що товпилися біля проходу, де з хвилини на хвилину мав появитися Святослав Шевчук в супроводі кардинала Ґвалтьєро Бассетті та апостольського нунція Клаудіо Ґуджеротті. Мирослав мав намір зробити відеозйомку зустрічі Патріарха з молоддю, як він це здійснив одного разу, коли у Зарваницю приїздив покійний Глава УГКЦ Любомир Гузар. Та цього разу дощова погода явно не сприяла зйомці. Час від часу сіяв надокучливий дощ і Мирославу доводилося тримати напоготові в одній руці фотоапарат, а в іншій – парасольку, що хоч трохи захищала його від непогоди. Це було дуже незручно і він з досадою думав, що план його зйомок може так безглуздо зірватися. А вже от-от мав появитися Патріарх…

– Дайте мені вашу парасольку, – посміхаючись, мовила одна з монахинь. – Я потри-маю над вами, а ви знімайте, що вам буде потрібно.

– Сердечно дякую, – мовив Мирослав. – Тож будьте моїм асистентом…

Вони обоє засміялися і приязно глянули одне одному в очі. Від ніжного погляду дівчини-монахині по тiлу Мирослава пробіг ніби електричний струм і він відчув, що тоне в її бездонноголубих очах.

– Як добре, що нині падає дощ! – замріяно мовив Мирослав.

– Та що ви! – заперечила дівчина. – Нині на прощу з’їхалися десятки тисяч людей. Усім потрібна сонячна погода, а не дощ…

– А мені потрібний дощ! – вперто повторив Мирослав.

– Це чому? – запитала дівчина і обдарувала його ніжним поглядом своїх небесно-голубих очей.

– Бо коли б не дощ, – мовив Мирослав, – ви б не стояли поряд зі мною і не тримали наді мною парасольку. А це так приємно мені…

– Он ви який! – посміхнулася дівчина. – Тільки не забувайте, що я наречена Ісуса.

– Як шкода, що Ісусові дісталася така красива дівчина, як ви, а не мені, – мовив жартівливо Мирослав. – Прости, Господи, що я таке кажу…

– І для вас ще хтось знайдеться у цьому світі, – проказала дівчина, зажурено поглядаючи на Мирослава. – У кожного з нас є хтось такий, кого ми чекаємо. Тільки треба дочекатися…

– Може й так, – проказав з жалем у голосі Мирослав. – Тільки шкода, що це не ви…

– А хто знає? – пустотливо посміхнулася дівчина. – У Бога все можливе. Шляхи його і воля його, нікому не відомі…

Читайте також: Ще в коридорі почула запах запареної кави, голос чоловіка і ще жіночий, незнайомий. Очевидно, її не чекали

Вони розмовляли між собою так вільно і невимушено, ніби знали одне одного вже багато років. Їм хотілося бути разом і вони не помічали, як швидко збігає час: ні тоді, коли появився Патріарх в оточенні кардинала Бассетті і нунція Ґуджеротті, ні тоді, коли стояли поряд на вечірній і архиєрейській Божественній літургії, чи коли зі свічками йшли до чудотворного місця, де появилася Богородиця.

Наступного дня, зранку, вони знову були разом. Навіть не домовляючись в якому місці їм треба зустрітися, Мирослав інтуїтивно йшов вперед і побачив молоду монахиню біля собору, де йшла утреня. Коли він підійшов до дівчини, вона глянула на нього зраділо, ніби чекала його саме тут і спитала зворушено, вже звертаючись до нього на «ти»:

– Ти хотів мене побачити?

– Так. Я, здається, не бачив тебе цілу вічність.

– Я тебе також, – мовила дівчина і ніжно посміхнулася до Мирослава. – Ти знаєш, – мовила вона за хвильку, – дай мені подумати довго-довго. Через рік ти приїжджай знову на прощу і я скажу тобі своє рішення. Я маю зробити свій вибір: звичайне житейське чи монаше життя? Ти будеш чекати так довго?

– Так. Тільки тоді хай знову падає дощ, а ти будеш стояти поряд і триматимеш наді мною парасольку…

Автор – Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ, м. Хоростків, видання “Наш День”.

Реклама

Related Post

facebook