— Я квартиру на Риту переписала, їй вона потрібніша, у неї діти, — заявила свекруха, отримавши спадщину від сестри.
— Мамо, ти це серйозно? Не можу повірити, що ти таке вчинила! — голос В’ячеслава тремтів від обурення. Він розмахував паперами, щойно знайденими на столі у матері.
— А що такого? — Ольга Юріївна схрестила руки і випрямилась. — Риті зараз найважче. У неї двоє дітей від різних чоловіків, жодної стабільності.
— А як же наша домовленість? Ти ж сама казала, що квартиру поділиш між мною і Ритою порівну!
— Я передумала, — відрізала свекруха. — Маю на це повне право. Це моє спадкове майно від сестри. Що хочу — те й роблю.
Ольга мовчки стояла у дверному отворі, спостерігаючи за сценою. Всередині все вирувало, але вона вирішила поки не втручатися. Славік і так був на межі.
— Знаєш, мамо, — син стис кулаки, — справа навіть не в грошах. А в тому, що ти нас зрадила.
— Які гучні слова! — обурилася Ольга Юріївна. — Нікого я не зраджувала. Просто включила голову. У вас одна донька, ви молоді, самі ще заробите. А у Рити — двоє. Їх треба ростити.
Усе почалося три місяці тому, коли сестра Ольги Юріївни відійшла у вічність. Вона залишила свекрусі у спадок трикімнатну квартиру в хорошому районі міста — простору, світлу, з високими стелями. Ольга Юріївна була єдиною спадкоємицею. Тоді вона зібрала сімейну раду: сина В’ячеслава з дружиною Ольгою та доньку Риту з двома дітьми — десятирічним Кирилом і п’ятирічною Софією.
— Я вже не молода, — сказала мати, розливаючи чай. — Хочу, щоб усе було по-чесному. Квартиру, звісно, оформлю на себе, а потім поділю між вами — тобі, Славику, і тобі, Рито. По половині.
Славик тоді обійняв матір:
— Мамо, та ми й не розраховуємо ні на що. Це ж твоя квартира — тобі й вирішувати.
— Ні-ні, — похитала головою Ольга Юріївна. — Я все життя для вас старалась. Усе вам дістанеться, дітки.
Ольга добре пам’ятала, як тоді Рита дивно посміхнулась і промовчала. А потім одразу зібрала дітей і пішла, пославшись на втому.
Ольга з В’ячеславом мешкали в однокімнатній квартирі, купленій у кредит три роки тому. Щомісячні виплати були відчутними, тож більша частина зарплати йшла на них. В’ячеслав працював інженером на виробництві, Ольга — спеціалісткою у страховій компанії. Їхня восьмирічна донька Маша займалася музикою, і батьки щосили старалися створити для неї всі умови для розвитку.
Рита ж із дітьми жила у матері. Працювала адміністраторкою в салоні краси, часто змінювала і роботу, і чоловіків. Дітьми переважно займалася бабуся.
Після отримання спадщини Ольга Юріївна переїхала у нову трикімнатну квартиру, а Рита з дітьми залишилась у старій «двушці». Незабаром у Рити з’явився новий залицяльник — Андрій, який здавався серйозним чоловіком. Він часто бував у Рити, допомагав із дітьми й навіть почав робити ремонт у квартирі.
Всі вихідні Славик і Ольга проводили у свекрухи, допомагаючи їй облаштовуватися на новому місці. Вони вибирали шпалери, меблі, сантехніку. Славик сам встановлював карнизи й полиці, лагодив усе, що вимагало чоловічих рук.
— Ось бачиш, сину, — казала Ольга Юріївна, — робиш ремонт для себе, для свого майбутнього.
Тоді Ольга переглядалася з чоловіком і усміхалася. Їм було приємно, що мати думає про них. Та й квартира була хороша — після того, як вони розплатяться з іпотекою, можна буде продати свою однокімнатну квартиру й переїхати у свою частку цієї квартири. Або якось по-іншому владнати питання з Ритою.
Але потім усе змінилося. Спочатку в компанії, де працював Славик, скасували премії. Потім у Ольги змінили систему оплати праці, і її доходи теж впали. Вони почали економити на всьому, лише б не пропустити платіж по іпотеці. А в юбілей Ольги Юріївни сталося несподіване. Рита повідомила, що вони з Андрієм збираються одружитися.
— Молодець, донечко! — розцвіла свекруха. — Нарешті ти знайшла гідного чоловіка!
Пізніше, коли вони залишилися удвох на кухні, Ольга Юріївна пошепки сказала невістці:
— Тепер у Рити буде підтримка, чоловік у домі. А вам із Славиком важче — ця іпотека… Може, справедливіше буде залишити більшу частину квартири вам?
Ольга тоді здивувалася такому повороту, але виду не подала. А через місяць від спільної знайомої дізналася, що Андрій — не простий хлопець, а досить успішний підприємець, у нього кілька торгових точок у торговому центрі. І ось тепер це. Замість обіцяного поділу квартири між дітьми мати переписала всю нерухомість на Риту. Без попередження, у таємниці від них.
— Ти уявляєш, що ти зробила? — продовжував кипіти Славик. — Ти зрадила мене, мамо!
— Не драматизуй, — відмахнулася Ольга Юріївна. — Я квартиру переписала на Риту, їй потрібніше, у неї діти. А ви молоді, самі впораєтеся!
— У нас теж дитина! — не витримала Ольга. — І квартира в іпотеці! Ми ледь зводимо кінці з кінцями, а ви…
— А ви дорослі люди, маєте самі розв’язувати свої проблеми, — відрізала свекруха. — Ви вже не діти.
— Добре, — глибоко зітхнув Славик, намагаючись заспокоїтися. — Давай прояснимо. Ти обіцяла поділити квартиру між мною і Ритою. Ми з Олею повірили тобі, допомагали з ремонтом, витрачали час і сили. А ти за нашою спиною все переписала на Риту?
— Так, — кивнула Ольга Юріївна. — І що з того? Квартира моя, що хочу — те й роблю.
— Тоді й ми робитимемо, що хочемо, — узяв Славик Олю за руку. — Пішли, люба. Нам тут більше робити нічого.
— Славик! Олю! Куди ж ви? — розгубилася мати, не очікуючи такої реакції. — Та почекайте ж!
Але вони вийшли за двері.
У той же вечір Славику зателефонувала Рита.
— Слухай, я справді нічого не знала про мамине рішення, — почала вона.
— Та годі, — усміхнувся Славик. — Як же я тобі повірив.
— Чесно! Я була здивована, коли вона мені сказала. Я її не просила так робити.
— І що тепер робитимеш із квартирою? — запитав Славик.
— Не знаю… — зам’ялася Рита. — Мабуть, залишу. Мама так вирішила, я ні до чого. У мене ж діти, їм треба десь жити.
— У мене теж дитина, між іншим.
— Так, але у вас є своя квартира…
— В іпотеці! Яку ми ще кілька років платитимемо!
— Вибач, Славик, але це не мої проблеми, — зітхнула Рита. — Співчуваю, звісно, але я не можу відмовитись від квартири. Це шанс для мене і дітей.
— Розумію, — гірко відповів брат. — Все розумію.
Через тиждень вони дізналися, що документи на квартиру допомагав оформлювати Андрій. Він же порадив свекрусі «забезпечити майбутнє онуків» і оплатив послуги юриста.
— Як так, мамо? — питав Славик під час останньої розмови. — Ти дозволила чужій людині, по суті, впливати на такі рішення? Андрій із Ритою всього півроку зустрічаються!
— Він дбає про її майбутнє, про дітей, — вперто твердила Ольга Юріївна. — А ви з Олею тільки про себе думаєте.
— Ми про себе думаємо? — обурився Славик. — Ми працюємо з ранку до ночі, платимо іпотеку, стараємося, щоб у Маші було все необхідне. Ми до тебе кожні вихідні їздили, допомагали з ремонтом. А ти. Як ти могла так поступити, мамо?
— А що з того? — обурилася свекруха. — Яке зрадництво? Я просто вирішила допомогти тому, кому зараз важче.
— Знаєш що, мамо, — тихо сказав Славик. — Більше не приходь до нас. І не дзвони. І Олю, і Машу до тебе не привезу. Саме ти розірвала нашу сім’ю.
— Як ти смієш так говорити з матір’ю? — випалила Ольга Юріївна. — Я тебе ростила, ночей не спала! А тепер через якусь квартиру…
— Не через квартиру, мамо. Через зраду. Через те, що ти показала, як насправді до нас ставишся.
Після цієї сварки Славик і Ольга припинили спілкування з Ольгою Юрієвною і Ритою. Син важко переживав цю ситуацію. Він став дратівливим, часто сварив Ольгу і дочку.
— Славик, ну скільки можна? — не витримала одного разу жінка. — Так, твоя мати вчинила непорядно. Але життя триває. У нас є ми, є Маша, є наша квартира.
— Іпотечна, — похмуро зауважив Славик.
— Але наша. І ніхто її у нас не забере.
Фінансове становище родини ставало дедалі гіршим. У компанії Славика почалися скорочення, і він не хотів втратити роботу. Ольга взяла підробіток — вечорами редагувала тексти для інтернет-магазину.
А потім сталося несподіване. Рита і Андрій розійшлися. За словами спільних знайомих, Андрій давно придивлявся до квартири Ритиної матері і планував після весілля переконати дружину продати її та вкласти гроші у розширення бізнесу. Коли Рита відмовилася, стосунки зіпсувалися.
— Я не розумію, що відбувається, — плакала Рита під час телефонної розмови з подругою, яку випадково почула Ольга в магазині. — Спочатку він був таким турботливим, у всьому допомагав. А як тільки мама переписала квартиру на мене, одразу почав говорити про продаж. А де мені жити з дітьми? На що?
Ольга Юріївна, залишившись у двокімнатній квартирі сама, почала дзвонити Славикові. Спочатку він скидав її дзвінки, потім став відповідати, але дуже холодно.
— Славик, синочку, — скаржилася свекруха, — мені так самотньо. Рита рідко дітей привозить. У неї тепер своє життя.
— А у мене своє, — відповідав Славик. — І у тебе своє. Ти сама так вирішила.
— Ну скільки ж можна ображатися? Подумаєш, квартира! Ми ж рідні люди!
— Рідні люди так не чинять, мамо.
Якось Ольга Юріївна подзвонила Ользі.
— Чула, у вас проблеми з грошима, — почала вона без передмови. — Можливо, ви переїдете до мене? У мене є вільна кімната. Зекономите на іпотеці.
— Дякуємо, Ольга Юріївно, але ми справимось самі, — твердо відповіла Ольга. — Наш переїзд ніяк на економію не вплине.
— Та що ви, як чужі! Я ж хочу допомогти!
— Ви вже допомогли, — сухо сказала Ольга. — Дякуємо, але більше нам ваша допомога не потрібна.
Минуло півроку. Ольга і Славик знайшли вихід із складної ситуації. Чоловік влаштувався на другу роботу, жінка брала більше замовлень на редагування. Вони реструктуризували іпотеку, збільшивши строк, але зменшили щомісячний платіж. Поступово їхнє фінансове становище стабілізувалося.
Маша, попри економію в родині, продовжувала займатися музикою і навіть виграла міський конкурс піаністів.
— Бачиш, — казала Ольга чоловікові, — ми справляємось. Самі, без чиєїсь допомоги.
Славик обіймав дружину:
— Ти була права. Головне — це ми, наша сім’я. Решта додасться.
А от у Рити справи йшли не так гладко. Залишившись без підтримки Андрія, вона зіткнулася з труднощами. Мамина квартира, у якій ще продовжувала жити Рита, вимагала великих витрат — комунальні платежі, зробити ремонт, розпочатий Андрієм. Все це лягло на плечі жінки.
Вона стала брати додаткові зміни у салоні, діти часто залишалися самі вдома.
Ольга Юріївна поступово усвідомлювала свою помилку. Вона бачила, як Славик і Ольга, попри труднощі, справляються і підтримують одне одного. А Рита постійно просила допомоги.
— Мамо, я більше так не можу, — казала вона, приїжджаючи до матері. — Грошей не вистачає, діти вимагають уваги, а я на роботі цілими днями.
— А що ти хотіла? — знизувала плечима Ольга Юріївна. — Доросле життя таке. Треба справлятися.
— Але ти ж можеш допомогти! Ти ж моя мама!
— Я і так допомогла — квартиру подарувала. Що ще треба? Так, ти живеш у моїй квартирі, але тобі так до роботи ближче і діти самі до школи ходять. Можемо помінятися житлом. Тоді у тебе будуть додаткові витрати на транспорт. І часу більше витратиш на дорогу. А дітьми хто займатиметься?
Минув рік. Ольга і Славик остаточно вийшли з кризи. Їхня сім’я стала міцнішою, вони навіть почали відкладати гроші на майбутнє. Рита, не справившись з навантаженням і відповідальністю за дітей, здала квартиру матері, а сама переїхала до неї. У трикімнатну квартиру.
Одного разу Ольга випадково зустріла свекруху в магазині. Ольга Юріївна виглядала втомленою.
— Олечко, — кинулася до неї свекруха, — як ви? Як Машенька? Як Славик?
— Добре, дякую, — ввічливо відповіла Ольга, намагаючись триматися відсторонено.
— Я чула, у вас усе налагодилося. Це добре, я так рада.
— Так, ми впоралися. Самі.
— Олечко, — свекруха взяла її за руку, — можу чимось допомогти? Може, з Машею посидіти іноді? Я так сумую за онукою.
— Дякуємо, але ми справляємось самі, — повторила Ольга.
— Я була не права, — раптом сказала свекруха. — Прости мене. І Славика попроси пробачити. Я не думала, що так вийде.
Ольга уважно подивилася на жінку. В інший час вона, можливо, й зрозуміла б її. Але тепер перед очима стояли виснажений роботою чоловік, їхні безсонні ночі, коли рахували копійки, щоб вистачило на черговий платіж по іпотеці.
— Справа не в квартирі, Ольго Юріївно, — спокійно сказала вона. — Справа у довірі. А її вже не повернути.
Вони розійшлися — можливо, назавжди. Ольга йшла додому і думала, як дивно влаштоване життя. Свекруха хотіла забезпечити майбутнє доньки й онуків, а в результаті зруйнувала стосунки із сином і його сім’єю. І навіть Риті не принесла щастя її «допомога» — лише нові проблеми.
«Що ж, — думала Ольга, — кожен отримав те, що заслужив. Ми зі Славиком — впевненість у своїх силах і міцну сім’ю. Рита — урок, що не все в житті дається легко. А свекруха посварилася з сином. І це, мабуть, найважче для матері».
Дома її чекали чоловік і донька — її справжня сім’я, яка пройшла через труднощі й стала тільки міцнішою. І це було важливіше за будь-яку квартиру.
