Після того, як прокинулась сьогодні о сьомій ранку і глянула у дзеркало, стало трохи лячно: зморшки на чолі, очі невиспані, припухле після сну обличчя. Може відкласти усі плани, взяти кредит і бігти до косметолога? Ні, це не для мене.
Трохи пізніше на роботі мої думки про це тільки лиш зміцніли. Співробітниці з відділу маркетингу стояли біля кулера й обговорювали нового косметолога секретарки Олі, яка тепер «рятує» її від кожної нової зморшки, не даючи жодних шансів старінню. Я вирішила підслухати розмову та удала, що активно вибираю чай.
— Уяви, тепер у мене міжбрівки як ніколи й не було, – хвалилася Оля, крутячи руками, й показуючи, як магічна зморшка розвіялась у повітрі.
— Ой, клас! А ти у неї й на губи записалась? – швидко поцікавилась Інна.
Мені стало цікаво і я спитала прямо:
— Ну що, тепер точно вдало заміж вийдеш?
Дівчата переглянулись, а Оля скривилась.
— Ой, не треба тут, – видала вона, і я побачила, як під шарами тонального крему пробилась її ненависна міжбрівна зморшка.
А я собі подумала про те, що у місті мода на ці косметологічні тюнінги розцвіла, як кульбаба весною. Ще трохи й буде, як у Південній Кореї: кожній на 18 років даруватимуть сертифікат на ботокс, а при прийнятті на роботу будуть виміряти відстань між брівками. Не здивуюся, якщо ще трохи, і зобов’яжуть це прописати у трудовому договорі: «Готовність усунути всі недоліки з обличчя».
Повертаючись до свого робочого місця, я зустріла свою колегу Марину, з якою ми раніше дружили. Як тільки почалась ця б’юті-революція в офісі, вона мені натякнула, що непогано б і мені себе «довести до ладу».
— Ти ж і сама розумієш, що з села не можливо повністю виїхати не зробивши зовнішність, – кинула вона, – у нас тепер на людину без косметолога навіть не дивляться.
Я тоді усміхнулась, бо подумала, що якби її звернення як менеджера до клієнтів звучали якось більш розумно, ніж «Здрастуйте, ми вам зараз репорт підготуємо», то може, вигляд вона б мала менш сільський. Але я промовчала, а коли сказала подібне минулого разу, Марина майже знепритомніла від образи.
Коли через пів години я вже сиділа на робочому місці, подивилась на свої зморшки у відображенні екрана, відчула, що треба і далі йти своїм шляхом, обираючи природне. Чесно кажучи, мені насправді цікавіше побачити якийсь новий куточок нашої планети, ніж міняти своє обличчя. Кожна подорож — це моя власна терапія, котра лікує душу.
І коли я вирішила влітку таки з’їздити у відпустку і знову відкласти покупку новенької косметики на зиму, колеги не змогли цього прийняти.
— Та ти чого, на таке витрачати гроші! – обурилась та ж Марина. – Краще ботокс і нові брови зроби собі.
Я засміялася.
— Ти як хочеш, а я краще подивлюсь на Будапешт і Дунай. А себе я люблю зі всіма зморшками та складками.
Зараз мені смішно. Поки Марина готується до чергового тюнінгу, я сиджу вдома і планую наступний маршрут. Чому б і ні? Кожна нова країна — це заряд, це нові знайомства, а зморшки, тільки додають мені шарму.
Найбільше мене дивує нове обличчя моєї подруги Ліди. Хоча, якщо чесно, і сміх, і гріх.
Ліда у нас – жінка-легенда. На два роки молодша за мене, але вже мріє написати книгу про якусь філософію вічної молодості. Почалося все з того, що рік тому вона сказала: «Треба щось з собою робити! Не хочу, щоб я як бабуся на новорічному корпоративі виглядати?» Я й не сперечалася, знаючи, що з Лідою краще не дискутувати.
Якось вона подзвонила мені у суботу вранці. Не «привіт», не «як справи», а одразу за діло.
— Слухай, я записалася на підтяжку брів. Кажуть, 100% вигляд буде свіжішим.
Я тільки усміхнулася.
У середу ввечері вона знову дзвонить. Я підіймаю слухавку і чую, як Ліда дихає так, ніби за п’ять секунд до всесвітнього потопу.
— Наталю, – тягне вона. – Процедура провалилася.
У мене аж чашка з чаєм затремтіла у руці.
— Лідо, що трапилось?
Вона розповідає, як наступного дня після процедури прокинулась з набряклим оком. Мало того, ще й одна брова залізла десь на середину лоба, як у персонажа з якогось мультфільму.
— Ти ж казала, що це була перевірена косметологиня? – запитала я.
— Я йшла за рекомендаціями! – майже кричала вона у слухавку. – Усі казали: «Лідо, ти станеш зіркою, повір!»
— Ну, ти тепер точно виглядаєш як зірка. Тільки з комедії, – не втрималась я і розсміялася.
Вона зітхнула і раптом запитала зовсім серйозно:
— Ти теж бачиш, що все це косметологічне божевілля не робить нас молодшими?
— Нарешті, – кажу їй. – Може, краще поїдемо до Карпат? Який би ботокс не був, а повітря молодить краще.
Ліда мовчала. Думаю, що вона подумки вже була готова до якогось нового експерименту.
Іноді помічаю, як на мене, дивляться деякі коліжанки, ніби на простушку. Мені не хочеться кидати виклик цій індустрії краси, але і брати участь у марафоні молодості мені вже якось нецікаво. Моє життя не стає кращим від того, як я виглядаю, а від того, куди я можу поїхати, що нового побачити й що можу відчувати себе справжньою.
