fbpx
Події
Я бачив в дзеркало заднього виду очі дідуся, в якого не залишилось хати. І села не залишилось. Він всю дорогу мовчав і дивився в пустоту

Я бачив в дзеркало заднього виду очі дідуся, в якого не залишилось хати. І села не залишилось. Він всю дорогу мовчав і дивився в пустоту.

Я бачив очі дівчинки, яку разом з мамою чудом вивезли з пекла в безпечне місце. Вона весь час запитувала в мами куди ми їдемо. Мама мовчала і плакала.

Я бачив погляд воїна, який годину тому в боях під Бучою втратив двох побратимів. Обличчя засмагле. Курив і мовчав.

Я бачив погляд бабусі, яка не захотіла евакуюватись і залишилась під обстрілами. Стояла на хвіртці, проводжаючи своїх рідних. І мовчала.

Я бачив мовчазний погляд вахтерки, яка випадково поїхала в Київ на зміну, а тим часом в її рідне село зайшли окупанти, і всі рідні потрапили в пастку. Тепер вона хоче до них, щоб разом померти.

Я бачив погляд собачки, якій дали притулок в бомбосховищі, і вона там вже 20 днів живе, не розуміючи що відбувається. Снує серед військових майже без рефлексів.

Я бачив сльози радості волонтерки, яка щойно змогла знайти життєво необхідні ліки. Знайшла, знайшла – кричала вона.

Я дав потримати автомат хлопчику, і бачив його погляд. Я бачив все це на власні очі.

І все це я ніколи не забуду. Погляд війни. Кончені ви окупанти. Ви примусили нас, одну з найдобріших націй, стати злими. Ми все це пройдемо, бо ми такі. І той, хто з ваших виживе, ніколи не буде нами прощений. Ніколи. Знайдемо в кожному куточку землі. Як поступає Моссад з фашистами. А на нас чекають сльози радості від перемоги.

До роботи!

Ivan Lenyo, facebook

фото ілюстративне: Emilio Morenatti / AP