fbpx
Дозвілля
Я аж озирнулась, подруго! Таке враження, що в кухні замість тебе твоя мама говорила. Фрази її, погляди її, навіть інтонація її. А сама ти що думаєш? То хто у тебе в домі живе: твоя мама і твій чоловік, чи ти з чоловіком?

Мама завжди для мене була близькою людиною, вона завжди була в курсі моїх внутрішніх переживань, я розповідала їй все. Так повелося з дитинства. Її авторитет був незаперечний, а поради на кшталт керівництва до дії. Я жила в упевненості, що мама завжди діє в моїх інтересах.

Я дружила тільки з тими, кого схвалювала мама, зустрічалася тільки з хлопчиками, які подобалися мамі. Напевно, я була ідеальною дочкою. Мені дуже хотілося такою бути, не хотілось розчарувати маму, адже вона стільки робить для мене, так в мене вірить. Для мене мама була небожителем, до висот якої мені не дістатися ніколи.

З батьком вони розлучилися, коли я пішла в перший клас. Мама начебто нічого такого про батька не говорила, не забороняла мені з ним спілкуватися, але я його не любила. Як можна було покинути нас? Всі спроби батька вийти зі мною на контакт закінчувалися моєю відмовою.

З бабусею по батьківській лінії я не хотіла спілкуватись, тому що вона несхвально відгукувалася про маму.

Після школи я вступила до вузу, почалося студентське життя, з’явилася перша любов – Слава. Такого зі мною ніколи не було, все було як в книжках – я, вся така правильна, він – балагур, двієчник. З вузу Слава не вилітав тільки через те, що був активістом, брав участь у всіх університетських конкурсах і представляв вуз на змаганнях. Навчався він з рук геть погано.

Наші стосунки зав’язалися якось непомітно, але з кожним днем ​​я закохувалася в нього все сильніше і сильніше. Звичайно, я відразу ж потягла його знайомитися з мамою. Ми мило попили чай, Слава був веселий і багато жартував, мама навіть посміхалася, але після того. як він пішов вона винесла вердикт – він несерйозний, невідповідна пара. При цьому вона не наполягала, щоб я з ним розлучилася або перестала бачитися. Просто озвучувала свої висновки і аргументувала їх.

Зазвичай цього вистачало, щоб я припинила спілкування, адже мама мудра, вона краще знає і бажає мені тільки добра. Але тут я вперше пішла наперекір. Просто не могла вчинити інакше. Мама сумно зітхала і говорила, що це моє життя, мені вирішувати, але вона відчуває, що Слава не дасть мені злетіти, що я гідна більшого.

Підсумком мого демаршу стало наше зі Славою весілля. Мама не намагалася мені щось забороняти, просто багато плакала і повторювала, що дуже непокоїться за мене. Це змушувало мене переживати. Кілька разів весілля мало не відмінилось, але все-таки ми одружилися.

Сімейне життя було для мене незвичним, ми притиралися характерами, багато мене вражало, обурювало, засмучувало. Я за дитячою звичкою йшла до мами і все їй розповідала. Вона давала якісь поради, щось мені говорила, а потім я поверталася додому і мені здавалося, що моє життя летить під укіс.

Більш-менш мирно ми з чоловіком прожили рік. Багато що списувалося на притирання характерів, дуже рятував Славків легкий характер. Але врешті-решт і його вічний позитив почав здавати. Чим більше це проявлялось, тим частіше я бувала у мами. По поверненню у домі здіймалась буря.

Мама мене переконувала, що якщо все так, то не треба перекроювати себе і Славу. Ми обидва чудові люди, але не підходимо один одному, так буває. Я гідна більшого, а чоловік не здатний цього дати. І все в такому роді.

Мене врятувала подруга. Вона якось стала свідком нашого зі Славою непорозуміння і коли той вийшов сказала наступне:

— Я аж озирнулась, подруго! Таке враження, що в кухні замість тебе твоя мама говорила. Фрази її, погляди її, навіть інтонація її. А сама ти що думаєш? Я б свого у щічку поцілувала і попросила жартома оте зробити. А ти маминими словами і максималізмом бурю здійняла на порожньому місці. То хто у тебе в домі живе: твоя мама і твій чоловік, чи ти з чоловіком?

Я сиділа і лиш кліпати могла. Переварювала почуте. Спочатку обурилась, а потім врапт поглянула на себе зі сторони. Людоньки, людоньки! Я ж живу чужим розумом, а Славко? Він же такий хороший, так мене кохає. А мені і самій оте не потрібно. Це ж мама на минулій зустрічі мені цими ж словами оце говорила.

Тоді я попросила подругу піти подякувавши і пішла розмовляти з Славком. Слізно пообіцяла скоротити своє спілкування з мамою до мінімуму і ніколи їй про наші відносини не розповідати.

Складно було, але лиш спершу. Далі я відчула полегшення і прозріння просто. З чоловіком у нас прекрасні відносини. Ми уже пів року не мали жодного непорозуміння і все вирішуємо спільно. Я стала більше посміхатись.

А мама? Вона м’яко підвела мене до того щоб я не спілкувалась з батьком, мало не зробила того і в стосунках із чоловіком. Звісно, я сама винна в цьому, але простити її не можу.

Телефоную їй раз у місяці і чітко на три хвилини. Цього досить, аби дізнатись, як вона і сказати, що в мене все гаразд. Можливо колись я її і пробачу, але не зараз. Зараз я знайшла тата і почула його версію їхнього розлучення. Він щиро радіє, що я змогла все ж вийти з-під маминого впливу і нарешті побачити світ власними очима.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.