Боднар Тетяна Іллівна — дуже хороша, і дуже своєрідна людина. Взяти хоча б її зовнішність. Худенька, сутула жінка. Обличчям нагадує вороненя: маленьке личко, ніс довгий з горбинкою, дуже глибоко посаджені карі очі. На голові коротке чорне волосся. Говорить вона так швидко, що якщо чуєш її вперше, то створюється враження, що говорить іноземка. Не зрозумієш жодного слова. З часом звикаєш, і якщо не встиг розібрати, то просто перепитуєш.
Разом з нею працює постачальник Радченко Владислав Анатолійович. Він підкорив серце Тетяни своєю чемністю і бажанням догодити. Всі його подарунки вона брала з надією на взаємні почуття. Він часто буває у відрядженнях і привозить дефіцити: індійський чай, шоколадки, розчинну каву, парфуми і навіть білизну зарубіжного виробництва. Радченко знає напам’ять всі розміри співробітниць, які замовляють у нього колготки і комбінації. Жінки так звикли обговорювати з ним фасони, що абсолютно перестали його соромитись. Він став просто, як лікар.
Стосунки Боднар і Радченко розвивалися дуже повільно. Все обмежувалося обміном подарунками на свята і спільними застіллями на корпоративах. Зрідка, на куплені на роботі квитки, походом в театр. Тетяна наполегливо чекає від нього пропозиції. Він не може не одружитися з нею — стільки років дружать.
Відділом ширилися чутки, що Радченко одружується. Тетяну вітають і висловлюють сподівання, що вона їх запросить на весілля. Сама ж Тетяна рада, але здивована. Останнім часом Владислав спілкувався з нею дуже мало, а зараз взагалі кудись зник. Нарешті в кімнату, де сидить Тетяна, забігає Симанович Антоніна і махає рукою, викликаючи її в коридор. Розмова була короткою, але Боднар повернулася з таким обличчям, ніби їй повідомили, що не стало всіх її родичів, а можливо і її самої.
Пізніше всі дізналися, що Радченко одружується з жінкою з двома дітьми і тещею на додачу. Здивовані. Хвилюються за Тетяну. При зустрічі лають Владислава і співчувають їй. Заради справедливості, варто сказати, що Боднар витримала це випробування з гідністю і від неї не пролунало жодного слова осуду на адресу коханого.
Хтось захоплювався її витримкою, хтось шкодував її, а хтось крутив пальцем біля скроні і сміявся їй в спину. Що коїлося в душі жінки — таємниця. Тільки пізніше стало відомо, що Владислав у розмові з нею пояснив свій вибір тим, що у неї не може бути дітей. А він не уявляє сім’ї без дітей. На тому і розійшлися.
Час ішов. Радченко, як і раніше їздив у відрядження, і привозив дефіцитні речі. Тетяна спілкувалася з ним і продовжувала вітати його зі святами.
Минуло п’ятнадцять років. Заміж Тетяна так і не вийшла. Роки нікого не прикрашають, а особливо жінку. Тетяна стала живим прикладом цього.
Одного разу вона відвідала колегу по роботі. Двері відкрила хвора і її п’ятирічна дочка. Побачивши Тетяну з яскраво нафарбованими зеленими повіками, вона розплакалася.
— Мамо, мамо, Баба-Яга! — дівчинка сховалася за матір, — Ой, боюсь, боюсь!
Пізніше на роботі, розповідаючи цей конфуз, жінка вибачалася за дочку. Але факти вперта річ, час не прикрасив Тетяну.
Восени в заводській їдальні повідомили новину.
— Чули? — посміхнувся Панасенко, — Радченко розлучився. Дружина його прогнала. Знайшла собі якогось великого начальника. Куди ж він тепер подінеться, не знаю.
Всі почали хвилюватися і засмутилися через нього. Чоловік стільки років виховував чужих дітей, як своїх і раптом, на тобі. Чутки дійшли до Боднар.
Як тільки вона дізналася, що він шукає житло, а сам поневіряється по орендованих квартирах і живе у когось на дачі, запропонувала свою допомогу.
— Можеш жити у мене скільки захочеш, — поспішила вона з пропозицією, — У мене двокімнатна, та ти і сам знаєш. Одна кімната буде твоєю. Хоч сьогодні заселяють.
Звичайно ж, він погодився. Домашній затишок, смачна їжа, випрасувані сорочки — це не менш важливо.
Подруги і колеги по роботі раділи за цю пару. «Скільки можна думати?» — вмовляли Владислава чоловіки.
— Ну то й що? Подумаєш — немає дітей! — міркував Дяченко, — Проте затишок і спокій в домі. Вона так до тебе ставиться, пилинки здуває. Радій! Обпікся вже одного разу… Одружився на красуні з дітьми і що?
Минуло півроку. Всі звикли і заспокоїлися. Пара нарешті разом. Але ж ні…
Взимку Боднар прийшла на роботу чорніша за хмару. Мовчить весь день. Жінки переживають. Цікаво, в чому справа. Виявляється Радченко пішов до чергової панянки з дітьми.
— Ну не можу я так жити, — пояснив він Тетяні, — У мене любов до цієї жінки. І потім у неї діти. А ти ж знаєш, що для мене сім’я без дітей — це не сім’я. Вибач.
І пішов її коханий до нової дружини.
Ніхто не винен, що Владислав Анатолійович так і не покохав розумну, добру і турботливу Тетяну. Серцю не накажеш…
Фото ілюстративне.
