Вже просто нудить від постів з країн, які щиро прийняли українців, як біженців, з написами: «Це найкраще літо в моєму житті».
Найкраще? Дійсно найкраще! Бо ти пристосуванець, який нічого в житті не бачив і скористався війною, щоб на шару пожити за кордоном.
Вишиванку вже вибрали, в якій повернетесь з іншої країни після перемоги зі словами: “Ми перемогли!”? Ми… Ага, м∧ять… Ми…
Бісять фото столів, які ломляться, з підписами: «Разом до перемоги». Разом з ким? З сирокопченою ковбасою?
Болісно від відео, на якому в Києві шалено топчуть танцпол на дискотеках під патріотичне «Вова, їбαш їх, б∧ять», в той час, коли сотні ракет їбαшать Миколаїв, Харків, Запоріжжя, Дніпро. Коли ведуться пекельні бої за Харків та Херсон.
Люди, ви досі думаєте, що в війну всім дуже цікаво дивитися, як ви дупи в спортзалі качаєте? Чи, може, які нігтики у вас будуть найближчі 2 тижні?
Я розумію, що життя продовжується і потрібно радіти кожній миті, але рекомендації психологів: “Не треба зациклюватись на війні”, – дехто зрозумів аж занадто буквально. Вам так не здається?
Звичайно, радійте, танцюйте, їжте, живіть і насолоджуйтесь життям, але робіть це тихіше. Майте повагу до тих, кому зараз дуже болить.
Бо поки ви бігаєте на біговій доріжці – тисячі матерів кожного дня бігають на могили своїх дітей.
Тим, хто щойно прийшов з поминок, де їв коливо, зовсім не цікаво яку страву ви сьогодні дегустували в сусідньому ресторані та як вона виглядала.
Скільки ще людей має загинyти, щоб прокинулась людяність у тих, в кого вона ще й досі спить?
Ю. Самойлюк
фото: ілюстративне
