Юлія Паєвська (псевдо: «Тайра») — українська військовослужбовиця, парамедикиня, волонтерка, яка нещодавно була звільнена з російського полону.
Тайра не змогла довго сидіти склавши руки і вирішила відкрити благодійний фонд, який опікуватиметься перш за все родинами військовополонених та цивільних бранців.
Про це вона написала у своєму Facebook.
“Мої мріі закінчитись на підвалі в Донецьку пів року тому. Просто в якийсь момент прийшло розуміння що на особисті мрії я не маю ресурсу.
У мене тепер є самі цілі і практично немає часу.
Головна моя ціль – перемога над російською імперською концепцією, перемога України в цій війні.
А друга – відбудова України.
Нової країни де панує закон для всіх, сильної, справді незалежної України де здійснюються дитячі мрії, бо саме за ради майбутнього ми ведемо бій.
так.
Мої мрії тепер стали просто цілями.
Про що ти мрієш, Маринко?
Про спортивний костюм.
Про що ти справді мрієш? Може заспівати з улюбленою співачкою?
Ні я мрію, про спортивний костюм. Бо нас у мами троє. Тато в полоні. І у нас немає можливості купити спортивний костюм.
Ми сидимо у вітальні маленького будинку в селі за кілька кілометрів від Києва. На стінах потріскують старенькі шпалери і смачно пахне обідом, який готує господиня будинку. Жінка прийняла цю родину з трьома дітьми, коли вони залишились без тата і без дому. Хтось стукає у вікно:
О, це баночки принесли, на ЗСУ.
І ми розуміємо, що ці дві жінки попри все, ще й волонтерять, допомагають збройним силам. Як тато повернеться, ми підемо на концерт…
Їхнього тата, цивільного українця, росіяни взяли в заручники, коли розбиті і знищені змушені були втікати з Київщини і вже понад 8 місяців тримають в полоні.
Ми з командою вирішили допомогти дітям військовополонених до Дня святого Миколая. Ми дзвонили і допитувались, про що вони мріють. А мріють вони щоб було тепло, щоб залатали вікно у дитячій, бо холодно спати, щоб тато або мама повернулись додому.
Діти… Діти в яких украли дитинство, діти в яких украли мрії. Дорослі, в яких усі мрії, звузилися в одну болючу крапку – щоб повернувся додому… Наші мрії, уже не злітають вище неба, вони про шматочок свіжого хліба, чисту воду, теплу ковдру, гарячий обід, дім із вікнами і дахом, про теплу куртку для дитини…
Це одне з найболючішого з того що мені відкрилося у спілкуванні з родинами військовополонених і цивільних бранців.
Що ще ви побачите, спілкуючись з родинами полонених? Перш за все стадію гоpя, яка триває іноді роками. Любов, заховану наскільки далеко, щоб вона навіть відголосками не боліла. Думки про суїцид. Відчуття беззахисності. Іноді, особливо в родинах цивільних бранців, відсутність будь-якої фінансової підтримки.
Ми всі чекаємо повернення кожного полоненого додому, але в цьому чеканні їхні родини не повинні лишатися сам на сам перед чорною прірвою гоpя і невідомості.
Їм потрібна юридична, психологічна, фінансова допомога і іноді просто обійми людей, які їх розуміють. І ми готові це все надати, аби зняти хоча б цей страшний тягар. Щоб з’явився простір для маленьких паростків мрії.
Я не хочу миритися з тим, що у нас украли мрію. Я вирішила, що мушу хоча б спробувати повернути дітям, родинам МРІЮ. Мрію, яка окрилює, надає сил, мрію, яка відкриває нове майбутнє.
Я відкриваю благодійний фонд “Мрія”, який опікуватиметься перш за все родинами військовополонених та цивільних бранців. Таких родин у нас близько 10 тисяч за офіційними даними.
Я планую підписати меморандум з центром допомоги полоненим, з іншими установами і організаціями, які у співпраці з державними органами допомагають у пошуку полонених, надають допомогу з оформленням статусів і виплат. Щоб діяти разом, на одну мету. Щоб ніхто не лишився забутим. Щоб збільшити шанс всім повернулися додому до своїх рідних. Щоб рідні мали підтримку і допомогу увесь цей час.
Мрія – це справа сміливих і вільних людей. Мрія – це те що ніхто не має права відібрати у нас і наших дітей. Мрія – це те, що робить неможливе можливим.
А ще один хлопчик якось казав мені що хотів до великої війни стати пілотом і кермувати “Мрію” а тепер його Мрія розбита лежить на землі… і не може літати.
Він плаκав.
Мрія для мене і образ, і в той же час реальна машина.
І після перемоги наша Мрія знов злетить, бо ми всі разом відбудуємо її для маленького пілота, для всіх нас, для майбутнього
Нову і кращу ніж була.
Як ми відбудуємо нову Україну
Мрія.”
