Я зі своєю коханою Олею любили один одного з дитинства. Нині нам по 22 роки. Подружились ми ще в третьому класі коли вона перейшла вчитись що нас в школу, а в десятому вже почали зустрічатися.
Досить рано у нас народився син, зразу після випускного, нам було по 17 років тоді.
Я знаю, це не те, чого б хотіли наші батьки, але так вийшло, і головне ми кохаємо одне одного. Хіба дитина в цьому винна? Усі його люблять і він для нас як скарб. Немає значення коли народилась дитина.
Нині нашому синові Орестові 5 років. Ми живемо з ним окремо від батьків, і кілька місяців тому я зробив пропозицію Олені накінець то. Ми стали на ногіи, і я хотів зробити їй пропозицію вже в свідомому віці.
На весіллі буде близько 300 гостей, багато з них моя рідня з усіх міст країни. Ми не надто тісно спілкуємось, але на великі сімейні заходи всі збираються разом аби розділити хвилини радості.
З того часу, як ми заговорили про весілля, моя мама весь час говорила, що Ореста треба залишити з нянею
— Ми не повинні думати про дитину під час свята, — твердила вона. — Це лиш клопіт. До того ж, він ще маленький, і йому там буде нудно.
Але я та моя наречена хочемо, щоб син розділив з нами цей особливий момент. Тим більше він уже у свідомому віці, і все розуміє. Мамина сестра, сказала, що доглядатиме за сином під час весілля, так що нам не доведеться турбуватися за дитину і ми всією родиною зможемо бути присутніми на весіллі.
Але у мами якийсь пунктик. Вона наполягала і казала, що синові не можна перебувати на весіллі.
Незабаром я дізнався причину, через яку вона не хоче, щоб син з’являвся на весіллі.
Виявляється, мої батьки ніколи не говорили далеким родичам, що у нас народилася дитина. І тепер матері соромно, що всі дізнаються про цей факт лише на весіллі.
Вона каже, що їй дуже незручно і їй не хочеться, щоби за спиною всі обговорювали сина, якого ми народили в дуже молодому віці, лише в 17 років. І будуть казати люди що ми разом лише через дитину.
– Вони судитимуть нас, ти їх погано знаєш! Позашлюбна дитина це дуже стидно. Я як уявлю, що Валя потім усім розкаже, вони нашу родину на сміх піднімуть. Навіщо це зараз розкривати?
Точно, мама не хоче, щоб рідня тепер дізналася про те, як від них роками приховували цю інформацію про. Тепер це вже точно ганьба, від якої не втечеш. Адже мої батьки періодично спілкуються із деякими родичами.
Ми обидва злилися один на одного. Мама все наполягала на тому, щоб ми залишили сина комусь з друзів чи найняли няньку. А я не міг повірити, що вона приховуватиме від усіх те, що має внука. До того мені неприємно, що у цій ситуації її більше турбує свій імідж, ніж наш син.
Я так і сказав їй і батькові бо він був з мамою заодно – вони більше не допускаються на моє весілля. Жінка на моїй стороні. Вона теж злиться через їхній вчинок.
Тепер мені й самому ніяково, тому що складається враження, ніби ми і справді народили незаконну дитину, яку не можна показувати людям. Ми ще кілька разів говорили про це з батьками, але рішення я навряд чи зміню, оскільки вони продовжують грати ту саму шарманку — про те, що хлопчика не можна пускати на весілля бо це не законна дитина і що скажуть сусіди.
Дехто з рідних нас підтримав, але поки що анонімно. Моя мама каже, що їй дуже боляче, і я більше їй не син.
Я не очікував, що зіткнуся з такою ситуацією, чи правильно я роблю?
