fbpx
Дозвілля
Вирішила сюрприз рідні зробити і навідатись. Їхали без попередження, два роки не бачились, дуже вже скучила. Але сюрприз мене очікував і не просто сюрприз а величезна приголомшлива новина

– Танюшо, не можу! Не виходить, ти ж сама все бачиш, що коїться! Не виходить поки ніяк! – такі відповіді я чула протягом двох років поспіль, коли дзвонила матері.

Мається на увазі двокімнатна квартира, яку мені і братові на двох заповіла бабуся. Перебувала квартира в місті, де я на світ з’явилась і виросла – Дніпрі. Тут же живуть моя мама і брат старший. Вчитися я вирішила в столиці. Зустріла свого майбутнього чоловіка і ось вже п’ять років ми проживаємо у Києві.

— Бабуся вирішила залишати свою квартиру вам з братом на навпіл, – сказала мама ще до мого весілля, – коли її продамо, то гроші розділимо порівну. Тоді ви з чоловіком собі там щось купите, а Ігор в Дніпрі.

Я і мій чоловік стали орендувати квартиру-студію в передмісті. А бабусю до себе забрала наша мама, яка за нею і доглядала. Через кілька років бабусі не стало.

— Ми її продаємо, – говорила мама, – оголошення подали і в газети, і на сайти. Ігор все робить. Так що скоро знайдуться покупці і тут же всі гроші отримаємо.

На той момент я вже була на дев’ятому місяці. Комунальні послуги в квартирі ми з братом навпіл платили. Я свою частину регулярно перераховувала матері.

— Ма, – скаржилася я мамі, – нам дуже важко і дорого платити за орендоване житло, плюс комуналка за бабусину квартиру. Навіть не своя стоїть пусткою. Що там з продажем?

— Так поки тиша, – говорила мама, – ти ж бачиш, у людей зараз складно з грошима. А у нас новини радісні! Ігор одружився з Оксаною. У них теж скоро дитинка з’явиться. Так що у мене подвійна радість.

У мене з’явився син через кілька тижнів. Жили ми на тій же орендованій квартирі. З матір’ю бачилися тільки по відеозв’язку.

Вона ніяк не могла до нас вирватися подивитися на онука. То робота, то через обмеження пересування. Уже більше року тому і у брата народилася дочка.

— Вони живуть у свекрухи, – розповідала мама, – не дуже зручно, але більш-менш. З нами жити невістка не захотіла. Не виходить продати поки квартиру. Просто приходять і дивляться. А покупців немає.

Восени ми прийняли рішення відвідати моє рідне місто. Навідатися до мами все разом. Влаштували сюрприз.

— Які люди! Що ж ви без дзвінка? – мама виглядала збентеженою.

Як з’ясувалося, в тій квартирі, яка ніяк не продавалася, живуть з самого початку мій брат, його дружина і дочка.

— Ти ж сидиш в декреті, на орендоване житло грошей немає, навіть якби й продали, то докладати вам нічим на нову. Іпотеку не потягнете. Брат твій все по роботах бігає. А з батьками невістки він не ужився. – спокійно говорить мені мама. – Ми вирішили так правильно буде. Не час поки квартиру продавати.

— Половина квартири моя. Так я ще і на комуналку вам перераховувала. Ну невже вам не соромно так робити?

— Ніскілечки. – посміхається дружина брата, – хочеш в суд подати? Вперед. Все одно продати не вийде. У нас дитина неповнолітня, нас  не висилять, а частинами будеш все життя продавати.

От як так і мама ж знала і всі мовчали. Як же бути?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.