— Ви що, зовсім совість загубили? Ми з чоловіком вам не банкомат, щоб щомісяця віддавати гроші вашому улюбленому синочку!
— Що це таке, Ігорю? — Марина поклала на стіл пачку банківських виписок. — Поясни мені, чому ти щомісяця переказуєш своєму братові по двадцять тисяч гривень?
Ігор застиг у дверях кухні, не очікуючи такого «привітання» після робочого дня. Він повільно поставив портфель на підлогу й сів за стіл навпроти дружини.
— Звідки в тебе ці виписки? — запитав він, намагаючись виграти час.
— Це не відповідь на моє питання, — Марина підсунула папери ближче до чоловіка. — Я шукала документи на машину у твоєму столі й знайшла це. Пів року регулярних переказів. Це могло б бути нам на початковий внесок за квартиру, яку ми хочемо купити!
Ігор провів рукою по обличчю, намагаючись зібратися з думками. Він знав, що ця розмова рано чи пізно відбудеться, але сподівався відтягнути її якомога далі.
— Братові потрібні гроші на навчання… — почав виправдовуватися Ігор. — Батьки не можуть допомогти, ти ж знаєш, які в них пенсії…
— На навчання? — перебила його Марина. — Ми оплачуємо йому гуртожиток, купуємо підручники. Куди йдуть ще гроші щомісяця?
Марина встала й почала ходити по кухні. Її обурення зростало з кожною хвилиною.
— Знаєш, що найгірше? Ти приховував це від мене. Ми ж домовлялися — жодних секретів. Я собі у всьому відмовляю, економлю на косметиці, одязі, нікуди не ходжу, навіть кави зайвої на роботі не купую. А ти тим часом спонсоруєш свого брата?
Ігор дивився в стіл, перебираючи виписки. Кожен переказ був на місці, з точною датою та сумою. Приховувати більше не було сенсу.
— Мама просила допомогти… — тихо промовив він. — Казала, що йому важко, що потрібні гроші на репетиторів, на харчування…
— І ти навіть не перевірив, на що реально витрачаються ці гроші? — Марина зупинилася навпроти чоловіка. — Ми два роки відкладаємо на квартиру. Два роки я чую від тебе, що треба зачекати, що грошей поки недостатньо.
— Я не міг відмовити. Це ж моя сім’я. — Ігор нарешті підвів очі на дружину.
— А я не твоя сім’я? — її голос став обуреним. — Ми три роки одружені, живемо в орендованій квартирі, мріємо про власне житло. І весь цей час ти таємно віддаєш гроші братові?
На кухні запала напружена тиша. Ігор розумів, що дружина права, але почуття обов’язку перед рідними не давало йому визнати свою помилку.
— Може, нам варто поговорити з твоїми батьками? — запропонувала Марина. — Дізнатися, на що насправді витрачаються ці гроші?
— Не треба їх у це втягувати! — різко відповів Ігор. — Я сам розберуся!
— Коли? — Коли ми витратимо всі наші заощадження на твого брата? Чи коли твоя мати знову прийде просити грошей?
Ігор підвівся й підійшов до вікна. Він почувався загнаним у кут. З одного боку — дружина, яка вимагала припинити фінансову допомогу братові, з іншого — батьки, які постійно нагадували про сімейний обов’язок.
— Дай мені трохи часу! — нарешті сказав він. — Я поговорю з братом, з’ясую ситуацію.
— Часу більше немає! — відрізала Марина. — Або ти припиняєш ці перекази, або можеш забути про наші спільні плани на майбутнє.
Трохи згодом задзвонив телефон. На екрані висвітився номер матері Ігоря — Тамари Петрівни. Чоловік і Марина переглянулися. Вони обидва знали, що цей дзвінок не віщує нічого хорошого. І вирішили не відповідати.
Наступного дня Тамара Петрівна з’явилася на порозі їхньої квартири. Вона навіть не подзвонила заздалегідь, просто прийшла після обіду, коли Ігор був на роботі.
— Маринко, я до тебе у важливій справі! — заявила свекруха з порога, прямуючи на кухню.
— Сашкові знову потрібні гроші. У нього скоро сесія, репетитори вимагають передоплату, плюс ще якісь курсові роботи…
Марина увімкнула чайник і дістала з шафи печиво, яке вже місяць там лежало. Вона не збиралася пригощати свекруху купленими вчора солодощами, бо вже знала, до чого йде ця розмова.
— Тамаро Петрівно, давайте дочекаємося Ігоря. Нам усім потрібно серйозно поговорити.
— Навіщо чекати? — здивувалася свекруха. — Ти ж знаєш, що Ігор завжди допомагає брату. Підтримувати сім’ю — це святе.
— А ви знаєте, на що Саша витрачає ці гроші? Двадцять тисяч щомісяця — це немала сума.
— Марина сіла навпроти свекрухи.
— Що значить «на що витрачає»? Звісно ж, на навчання. Хлопчику треба добре харчуватися, пристойно вдягатися… — Тамара Петрівна помітно напружилася.
— Ви що, зовсім совість втратили? — не витримала Марина. — Ми з чоловіком вам не банкомат, щоб щомісяця віддавати гроші вашому улюбленому синочку!
— Як ти смієш так зі мною розмовляти?! Це сімейна справа! — свекруха аж відсахнулася, ніби отримала ляпас.
— Сімейна? — Марина дістала телефон. — Тоді погляньте на ці фотографії. Ваш Сашко в нічному клубі, з якимись дівчатами. І дата — одразу після останнього переказу від Ігоря.
Ці фото були взяті зі сторінки Олександра у соцмережі.
— Це нічого не означає. Молодь має право на розваги… — Тамара Петрівна зблідла, втупившись у фотографії.
— За наш рахунок? — Марина перегортала знімки один за одним. — Ось чек із ресторану на три тисячі гривень. Ось квитанція з бутіка. Це все репетиторам, як ви кажете?
— Де ти взяла ці фото? — розгублено запитала свекруха.
— Ваш син сам це все виставляє в інтернеті й хизується перед усіма, як гарно живе! — відповіла Марина.
У цей момент у квартиру зайшов Ігор. Побачивши на кухні матір і дружину, він зрозумів — розмова неминуча.
— Що тут відбувається? — запитав він, хоча вже здогадувався.
— Твоя дружина, — почала Тамара Петрівна, — стежить за Сашком! Шпигує за ним!
— Ні, мамо, — твердо відповів Ігор. — Марина права. Я сам перевірив, куди йдуть гроші. Саша нас усіх обманює.
— Тобто ти повірив своїй дружині?! А як же брат? Його можуть вигнати з університету! — Тамара Петрівна різко підвелася.
— Він там і так не вчиться. — Ігор поклав на стіл довідку з деканату. — Я сьогодні спеціально заїхав. У нього п’ять незакритих предметів і маса прогулів. Його відрахують наприкінці семестру.
У двері подзвонили. На порозі стояв Василь Миколайович, батько Ігоря. Син зустрів його, запросив у квартиру й провів на кухню, де вже було ніде яблуку впасти.
— Твоя мати мені все розповіла телефоном. Як ти можеш так чинити зі своїм рідним братом?
— А як ви можете так чинити зі своїм рідним сином? Змушуєте його утримувати дорослого брата, який навіть учитися не хоче! — Марина не витримала.
— Як ти смієш?! Це ти налаштувала Ігоря проти сім’ї! Через тебе він відмовляється допомагати брату! — Василь Миколайович почервонів від обурення.
— Досить! Це моє рішення. Більше ніяких грошей Саша не отримає. Хоче грошей — нехай йде працювати. — Ігор встав між батьком і дружиною.
— Невдячний! Ми тебе ростили, а ти… — Тамара Петрівна схопилася за серце.
— Ні, мамо, — перебив її Ігор. — Досить маніпуляцій. Я все сказав.
На кухні запанувала тиша. Батьки дивилися на сина, як на зрадника, а він вперше за довгий час відчував, що вчинив правильно.
Телефон задзвонив пізно ввечері. Саша, явно нетверезий, вимагав зустрічі з братом.
— Навіщо ти копаєшся у моїх справах?! — кричав він у слухавку. — Прийшов в універ, винюхуєш тут усе!
Ігор спокійно вислухав брата й відповів:
— Гаразд, зустрінемося. Через годину у кафе “Венеція”.
— Не ходи, він напідпитку, буде сваритися, — Марина спробувала його зупинити.
— Ні! — відповів Ігор. — Пора закінчувати цей цирк.
У кафе Саша вже чекав, розвалившись на дивані. Перед ним стояла пляшка дорогого напою.
— А, з’явився! — Саша підняв келих. — Сідай, брате. Розкажи, як тобі вдалося стати таким правильним?
— Де гроші, Сань? — Ігор сів навпроти брата.
— Які гроші? — Саша прикинувся здивованим. — А-а, ці… Витратив. Жити ж якось треба…
Ігор дістав телефон і почав показувати фотографії.
— Це життя? Клуби, ресторани, дівчата? А це що? — він відкрив фото нового айфона. — Теж для навчання?
— А що такого? Я молодий, маю право розважатися. Ти в моєму віці вже одружився, а я хочу пожити у своє задоволення. — Саша розсміявся.
— За мій рахунок? — Ігор нахилився вперед. — Поки ми з Мариною в усьому собі відмовляємо, ти витрачаєш мої гроші в клубах?
— А що такого? Ти ж старший брат, повинен допомагати. Батьки завжди так казали. — Саша налив собі ще напою.
— Батьки не знають, що ти кинув навчання.
— Подумаєш! — Саша махнув рукою. — Навіщо мені ця наука? Я й так непогано влаштувався.
Ігор дивився на брата й не впізнавав його.
— Це останній раз, коли ти отримав від мене гроші! — твердо сказав Ігор.
— Гаразд! Батьки тебе змусять.
— Ні, Саша. Все скінчено.
— Значить, проти мене підеш? Ну, дивись… Я розкажу батькам, як ти мене кинув! Як зрадив рідного брата! — Саша різко став серйозним.
— Розповідай! — Ігор встав із-за столу. — Тільки май на увазі — у мене є всі докази твоєї брехні. Виписки, фотографії, довідка з університету. Хочеш, щоб батьки дізналися правду?
— Ти цього не зробиш… — Саша побліднів.
— Ще як зроблю, — усміхнувся старший брат. — Або ти сам їм усе розкажеш, або зроблю це я.
— Ти пошкодуєш про це! — прокричав Саша. — Думаєш, твоя Марина така свята? А я багато цікавого можу розповісти батькам…
— Тільки спробуй зачепити Марину! — Ігор схопив брата за плечі.
— Відпусти! — Саша вирвався. — Ти вибрав цей шлях, брат. Тепер не ображайся.
Ігор вийшов із кафе, відчуваючи, як усе кипить усередині. Він дістав телефон і набрав номер батька, думав кілька хвилин, дзвонити йому чи ні, і все ж натиснув кнопку виклику:
— Тато, нам потрібно зустрітися. Всім разом. Є серйозна розмова.
— Що ще за розмова? — недоволено запитав Василь Миколайович.
— Дізнаєтесь. Завтра о другій годині чекаю вас з мамою у себе. І Сашу попередьте.
— Знову твоя жінка щось вигадала? — почав батько.
— Ні, тато. Цього разу все набагато серйозніше. До завтра.
Ігор йшов додому, розуміючи, що завтрашня розмова змінить їхню родину назавжди. Але інакше вже не можна. Хватить брехні і маніпуляцій, на які він сам піддавався чимало часу.
Рівно о другій годині подзвонили в двері. На порозі стояли батьки. Саша з’явився через десять хвилин, усім своїм виглядом демонструючи невдоволення. У квартирі відчувалося напруження.
— Я зібрав вас, щоб поставити всі крапки на «і», — почав Ігор, дістаючи папку з документами.
— Більше ніякої брехні, ніяких переведених грошей! Нічого!
— Знову ти за своє? — перебила Тамара Петрівна. — Ми вже обговорювали…
— Ні, мама! — Ігор поклав на стіл банківські виписки. — Ось, дивіться. За останній рік я перевів Саші двісті п’ятдесят тисяч гривень. Нібито на навчання і проживання.
Василь Миколайович взяв документи:
— І що? Хлопцю потрібні гроші на освіту.
— Яка освіта? — Ігор виклав довідку з університету. — Він не був на заняттях останні чотири місяці. У нього п’ять незданих екзаменів. Його відрахують через тиждень.
— Сашенька, це правда? — Тамара Петрівна поблідла.
— Подумаєш! Зате я жив як людина, а не як цей трудоголік зі своєю… — Саша розвалився в кріслі.
— Замовчи! — перебив його Ігор. — Ось чеки з ресторанів, рахунки з нічних клубів. Ось фотографії, де ти розважаєшся з дівчатами. Все на мої гроші!
Батьки мовчки переглядали документи. Їхні обличчя ставали все похмурішими.
— Ми думали, ти вчишся… — прошепотіла мати.
— А я розважався! — раптом вибухнув Саша. — Набридло бути молодшим братом ідеального Ігоря! Все життя тільки й чую: будь як брат, учись як брат!
— Ми хотіли для тебе найкращого! — почав батько.
— Найкращого? — Саша вскочив. — Ви хотіли другого Ігоря! А я не хочу бути як він — одружений у двадцять три, працюючий на роботі, що економить кожну копійку!
— Зате ти чудово навчився витрачати чужі гроші! — не витримала Марина.
— Замовчи!!! — закричав Саша. — Це ти у всьому винна! Настроїла брата проти мене!
— Не смій на неї кричати! Ти брав нас усіх в обман! Обманював батьків, користувався моєю довірою! — Ігор став між братом і дружиною.
— А ти? — втрутилася Тамара Петрівна. — Ти зрадив брата! Відмовив у допомозі!
— Яка допомога, мама? — Ігор підвищив голос. — Спонсорувати його гульню? Оплачувати розваги?
— Ми сім’я! — вигукнув батько. — Ми повинні триматися разом!
— Сім’я не бреше один одному! — відрізав Ігор. — Все закінчено. Ніяких більше грошей. Хай іде працювати.
— Ах так? — Саша схопив свою куртку. — Тоді й ти для мене більше не брат!
— Стій! — крикнула мати. — Хлопці, не треба!
— Пізно, мама! — Ігор був непохитний. — Я все сказав. Можете вважати мене зрадником, але я більше не буду потакати його капризам.
— Пішли, Тома. Нам тут робити нічого. Якщо син вибрав жінку замість родини… Квартира важливіша для них… — Василь Миколайович встав.
— Я вибрав правду, тато! — тихо відповів Ігор. — І свою сім’ю — ту, яку створив сам.
Батьки і Саша пішли, грюкнувши дверима. У квартирі стало тихо.
— Ти поступив правильно! — Марина обняла чоловіка.
— Знаю, — відповів Ігор. — Але легше від цього не стає.
Він розумів, що сьогодні зруйнувалася його колишня сім’я. Але по-іншому вже не можна було. Брехня і маніпуляції повинні були закінчитися.
Тепер починалося нове життя. Без оглядки на минуле, без почуття провини, без необхідності утримувати брата. Життя, в якому вони з Мариною нарешті зможуть здійснити свою мрію про власний будинок і дітей.
