— Ви чули? Невістка Варочки — то ж чистий жах! Вона вночі на мітлі літає, чоловіка годує лише сирою морквою, а в хаті в неї пил такий, що можна картоплю садити! Кажуть, вона ще й таємна агентка київських веганів, хоче в нас ринок закрити й салат насадити!
Варвара Петрівна, почесна «міністерка зв’язку» мікрорайону Велика Балка, була ображена. Образа її була великою, як недобудований корпус заводу, і гіркою, як полин у серпні. Причина була простою: невістка Мар’яна відмовилася вибивати килими в суботу о сьомій ранку, заявивши, що в неї «час для медитації та особистих кордонів».
— Кордони в неї… — бубнила Варвара Петрівна, виходячи до паркану, де вже збиралася «експертна рада» у складі сусідки Ганни та баби Полі.
— Чули, дівчата? Моя Мар’яна вранці не сніданок готує, а сидить на підлозі, ноги за вуха закинула і мукає, як недоєна корова. Каже — «енергію всесвіту приймає». А Андрійко бідний, схуд так, що скоро крізь штани світитися буде!
Ганна сплеснула руками:
— Та ви що! То вона його голодом морить?
— Та яке там морить… — Варвара Петрівна таємниче знизила голос. — Я вчора в смітнику бачила обгортки від… соєвого м’яса! Уявляєте? Вона мого сина, гумою годує! І ще… кажуть люди, що вона в Києві десь в організації була. Оті дреди її сині — то не просто мода, то антени для зв’язку з головним магістром! Чуло моє серце – діло нечисте! Але сину подобається. Щасливий ходить, аж світиться! Причарувала вона його, чи що?
До вечора Кропивницький (принаймні та його частина, що ходить за молоком на ринок «Черемушки») знав: Мар’яна — з кимось плутається, чоловіку їсти не готує, а вночі віддає накази з космосу через сині коси.
Мар’яна та Андрій помітили зміни наступного ранку. Коли вони йшли до магазину, продавчиня в хлібному відділі подивилася на Мар’яну так, ніби та щойно вкрала останній батон у сироти.
— Хліба хочете? — солодким, але отруйним голосом запитала жінка. — А вам можна? Чи ваша організація не дозволяє вуглеводи?
Мар’яна кліпнула очима:
— Вибачте, що?
— Та ми все знаємо, — зітхнула баба Поля, що стояла в черзі. — Андрійку, синку, ти тримайся. Якщо зовсім притисне — заходь, я тобі шматочок бочка дам потайки, щоб твоя… «антена» не побачила. Бо охлянеш же, бідолажний!
Андрій глянув на Мар’яну. Та стояла з кам’яним обличчям.
— Мамо старалася? — пошепки запитала вона.
— Схоже на її почерк, — зітхнув Андрій.
— Масштаб охоплення — весь район. Сюжетна лінія — містичний трилер з елементами дієтології. Андрійко, з цим треба щось робити. Мені-то байдуже на всі ці плітки. Але ж маму твою шкода, У неї і так тиск скаче, а тут вона себе накручує.
Мар’яна не почала плакати. Вона була дизайнеркою, а отже — стратегом.
— Але боротися з плітками за допомогою виправдань — це як намагатися загасити пожежу бензином. Нам потрібна контрнаступальна операція. З гумором і справжнім розмахом.
Наступного дня весь район здригнувся. Мар’яна вийшла на подвір’я не в звичайному худі, а в довгому сріблястому плащі, який відбивав сонце так, що водіїв на дорозі засліплювало. На її синіх дредах з’явилися дрібні світлодіоди, що миготіли в такт її крокам.
Вона встала посеред двору, підняла руки до неба і голосно промовила: — О, великий Кропивницький Всесвіт! Прийми цей сигнал! Посилай нам знижки в «АТБ» і безкоштовну парковку на Дворцовій!
Сусідка Ганна мало не випустила з рук відро.
— Варо! Варо, біжи сюди! Вона почала! — закричала вона в вікно.
Варвара Петрівна вискочила на ґанок, витираючи руки об фартух.
— Ось бачите! — тріумфувала вона. — Я ж казала! Зараз почнеться левітація!
Але замість левітації з хати вийшов Андрій. Він був у сонцезахисних окулярах і тримав у руках величезний піднос, заставлений тарілками.
— Шановні громадяни! — проголосив він. — Сьогодні день відкритих дверей у нашій «організації здорового глузду»! Запрошуємо на дегустацію «космічного зілля» та «магічних артефактів»!
На підносі лежали ідеально нарізані шматочки «Козацької» ковбаси, свіжоспечений хліб і… маленькі стаканчики з квасом.
— Що це за фокуси? — підозріло запитала Варвара Петрівна, підходячи ближче.
— Це ритуал примирення, мамцю, — посміхнулася Мар’яна, не вимикаючи миготливих дредів. — Бачите, ковбаса — справжня, з м’яса. Ніякої гуми. А оце — «настоянка на кропивницьких зорях» (звичайний узвар, але з секретним інгредієнтом — м’ятою). Скуштуйте, Ганно Степанівно, це від пліток допомагає — голос стає чистим, як у соловейка!
Народ почав підтягуватися. Мар’яна, замість того щоб ображатися на плітки про «брудну хату», винесла на подвір’я свій планшет і почала показувати сусідам фото свого інтер’єру — чистого, стильного, з купою квітів.
— Ой, а де ж пил? Де ж черепи на стінах? — розчаровано запитала баба Поля.
— Та які черепи, бабо Полю? — засміявся Андрій. — У нас там тільки один «череп» — оцей мій, коли я забуваю сміття винести. Мар’яна в мене — майстер чистоти, вона навіть мікроби по іменах знає і виселяє їх без попередження!
Варвара Петрівна стояла збоку, жуючи шматочок «Козацької». Їй було ніяково. План «дискредитації» провалився, бо невістка не стала захищатися, а перетворила все на шоу.
— Мамо, — підійшла Мар’яна. — Я знаю, що ви про мене казали. Про мітлу мені особливо сподобалося — я тепер думаю реально купити робот-пилосос, назву його «Болт», буду на ньому каву перевозити. А про організацію… ну, ви ж знаєте, що в Кропивницькому кращої нічого, ніж наш хор ветеранів, ще не вигадали.
Варвара Петрівна зітхнула.
— Добре, Мар’яно… Може, я трішки й прикрасила. Ну, розумієш — сусідам же треба щось розказувати! Якщо я скажу, що в тебе все ідеально, вони ж мене живцем з’їдять від заздрощів. А так — і ти зірка, і мені є про що побалакати.
— Мамо, давайте наступного разу ви будете казати, що я таємно готую для мера, — запропонувала Мар’яна. — Це хоч звучить престижно.
Через тиждень репутація Мар’яни в районі стала недосяжною. Тепер її вважали не «дивною жінкою», а «креативною невісткою Варвари, яка має почуття гумору і пригощає найкращою ковбасою».
Навіть далека родичка по лінії кума зателефонувала Варварі:
— Варо, кажуть, у вас там у Кропивницькому невістка в плащі зі світлодіодами ходить? Це що, новий тренд? Надішли мені контакти її дизайнера, я хочу такий плащ для Петровича, щоб я його ввечері на Кобилянській не загубила!
Варвара Петрівна тепер ходила з гордо піднятою головою.
— Моя Мар’яна — вона така! — розповідала вона на ринку. — Вона світло в маси несе! В прямому сенсі! І готує так смачно!
Увечері Андрій та Мар’яна сиділи на терасі.
— Ну що, «магістре»? — посміхнувся Андрій. — Репутацію врятовано?
— Врятовано, — відповіла Мар’яна, вимикаючи вогники в волоссі. — Але знаєш, що я зрозуміла? У маленькому місті найкращий спосіб боротися з абсурдом — це стати ще абсурднішою. Тоді людям стає не страшно, а цікаво.
З вікна почувся голос Варвари Петрівни:
— Діти! Ви там не замерзли? Я вам шкарпетки зв’язала з неонової пряжі — Мар’яно, спеціально під твій плащ!
Мар’яна глянула на Андрія:
— Здається, я створила монстра стилю.
— Ні, — засміявся він. — Ти просто стала справжньою кропивничанкою. Тут без харизми ніяк.
Над Великою Балкою сходив місяць, освітлюючи тихі вулиці міста. Плітки вмирають там, де починається справжня родинна підтримка і трохи якісного підсвічування.
