fbpx
Дозвілля
– Все, сил моїх більше на оце все немає, – рішуче заявив чоловік в один зі своїх приїздів, – Ви, мамо самі повинні розуміти, що це вже й не життя. Тут явно потрібне щось вирішувати і от прямо зараз. Моя дружина постійно коло Вас, я сам не можу і гроші заробляти і дітей глядіти

Сталася в нашій родині неприємна ситуація. Моя свекруха занедужала. Спочатку ми сподівалися, що вона зможе пересуватися самостійно, але після піврічної реабілітації дива таки не сталося і ми були у відчаї. Дався в знаки вже не молодий вік, тому і всі наші спроби допомогти не мали успіху.

Жила мама чоловіка не так далеко – в селищі в тридцяти кілометрах від нас. На період реабілітації вона перебувала з нами, і це було дуже складно, адже у нас маленька двокімнатна квартира. Дітей довелося переселити до нас в кімнату на наше ліжко, а самі ми розташувалися на підлозі. Сказати, що це було незручно – нічого не сказати. Чоловік був постійно невдоволений цим і літав по квартирі голосно виказуючи своє ставлення до всього що його оточує.

Весь вантаж догляду за лежачою свекрухою ліг на мене. Я бігала між роботою і домашніми клопотами, в результаті – довелося-таки звільнитися і присвятити весь свій час матері чоловіка. Фінансів катастрофічно не вистачало. Дуже багато йшло на елементарні засоби гігієни для свекрухи, і ми ледь дотягували до чергової зарплатні чоловіка і пенсії його матері.

Жінка розуміла, що стала несподіваною ношею для нашої сім’ї і для мене, зокрема. Я ж не скаржилася. Я розуміла, що колись і зі мною може трапитися таке і це обов’язок будь-якої дитини – доглядати за батьком.

Коли нам повідомили, що зробити вже нічого не можна і жінка, швидше за все, буде прикута до ліжка до кінця своїх днів, чоловік був дуже розгублений. Він не міг прийти в себе. Він спочатку навіть плакав. Я підтримала його і сказала, що ми впораємося, що я буду робити все, що в моїх силах. Він погодився.

Ми перевезли свекруха до неї додому, адже діти теж вже втомилися від усього того. В її селі знайшли доглядальницю за прийнятну плату. Так я змогла знову вийти на роботу, і це дозволило нам оплачувати все, що потрібно. Вихідні ми проводили в селі. Одного разу, в один з таких приїздів ми зрозуміли, що наша доглядальниця не може впоратися зі своїми обов’язками. Ще свекруха розповіла, що жінка та не надто й доброзичлива. Нам довелося звільнити доглядальницю. Більше ніхто не погоджувався на те, щоб піти на таку складну роботу за невелику плату.

Довелося мені знову осісти біля свекрухи. Я залишилася в селі на цей раз. Чоловік приїжджав і скаржився постійно, що не справляється сам з дітьми, тому потрібно шукати якесь інше рішення. Тоді він твердо заявив, що збирається записати матір в спеціалізований заклад. Там догляд буде належний і ми, нарешті зможемо видихнути і жити колишнім життям.

Я була обурена! Як це рідну не здорову маму можна ось так залишити? Вона що, бездітна і самотня! Тебе, сина виростила сама і поставила на ноги! Тебе любила і сподівалася, що ти не залишиш її в таку хвилину. Тут кота шкода, а це ж мама.

Це не моя рідна мати, але свекруху мені дуже шкода. Так складно і фізично і морально і це може тривати ще багато років, але таке рішення теж не вихід із ситуації. Так наші діти колись зможуть відмовитися і від нас стареньких. Я не хочу такої долі.

Як переконати чоловіка в тому, що він не правильно чинить? Невже немає ніякого іншого виходу?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.