fbpx
Дозвілля
Все потрібно робити вчасно. Вчора розговорився з однією бабусею, пам’ятаю її ще жінкою повної сил. Вона сказала, що, проживши життя, шкодує лише про одне, що так мало встигла зробити справ любові

Вчора розговорився з однією бабусею, пам’ятаю її ще жінкою повної сил. Вона сказала, що, проживши життя, шкодує лише про одне, що так мало встигла зробити справ любові. Життя пройшло і справи припинилися.

Вона має рацію: любити треба встигати.

Здавалося б, ось він, маленька крихітка, стрибає навколо тебе. Як добре його обійняти, пригорнути, поцілувати, але ми чомусь часто дратуємося на них, і навіть кричимо. Минуло зовсім небагато часу, глядь, а йому вже всі 15, і він вимагає від нас рівноправності. Його вже не пригорнути …, але і тут йому ще потрібні наші увага і любов.

Не встигнеш озирнутися, а він (вона) вже створили свої сім’ї, і тобі залишається тільки чекати від них дзвіночка по телефону, і коли подзвонять – в радість. Нотації наші і звичне бурчання вони вже не потерплять. Завжди, якщо не сварився на них, не любив свого часу, то і не скаржся зараз, що не приділяють тобі уваги і не приїжджають. А чого до тебе їхати, якщо ти не любив?

У нашої знайомої вчора не стало матері. Недужала дуже, лежала довго. Важко доглядати за людьми похилого віку, і посваришся на них, і понарікаєш. А не стало її, і все… І більше не притулишся до мами, навіть якщо вона була старенькою і немічною. Старенька і немічна, вона все одно твоя мама. Немає її, і хотів би поцілувати, а не поцілуєш, не встиг …

Все потрібно робити вчасно.

“Записки сільського пастиря”. Священик Олександр Д’яченко.