Більше того – я заблокувала їх скрізь, і свекра зі свекрухою, і його невтомну сестру з “чоловіком” (так зараз прийнято називати співмешканця, який не є батьком дітей на папері) – заблокувала і в телефоні, і в соцмережах. А якщо завітають особисто, навіть двері не відчиню!
Моя історія може навіть здатися вам нудною. Вибачте — все ж таки не можу стриматися. Навіть якщо я стовідсотково впевнена в собі в цьому випадку, я відчуваю потребу в пораді збоку. Тож пишу тут.
Зі своєю ріднею чоловік познайомив мене ще до весілля, і вони всі мені одразу “сподобалися”. Посудіть самі: я з благополучної родини, батьки з дитинства порошинки здували.
Мій старший брат сам вивчився у престижному виші, сам знайшов роботу, сам годує сім’ю, ще й мамі намагається допомогти.
У чоловіка: батько любитель залити за комір, мама батькові все життя терпіла і зараз нічого не змінилося; сестра – має чотирьох дітей; чоловік сестри з нею ніколи не був розписаний, всі діти на нього не записані заради виплат.
Ідучи до РАЦСу, я сказала чоловікові: мої батьки дали мені життя, дитинство, освіту, навіть спадщину (я вже вписана в їхній заповіт із застереженням — коли в мене з’являться діти, документ буде переписано на їхню користь).
У тебе не сім’я, я справжнє випробування. Звичайно, якщо твоїм батькам буде потрібна допомога, намагатимемося найняти доглядальницю чи знайдемо для них нормальний будинок для літніх людей, контролюватимемо персонал і платитимемо за нього.
Але більше – не проси від мене, я не нянька! А щодо сестри, вона доросла жінка, і нехай сама відповідає за своє життя.
Чоловік погодився, але схоже, у його сім’ї були свої плани на мій рахунок.
Ми живемо у місті. Працюємо на двох роботах, маємо свою велику квартиру, де живемо, і ще одну маленьку — здаємо.
Його рідня мешкає у селі (батьки) та у райцентрі (сестра). І мені одразу здалося, що вони вирішили — у нас квартир дуже багато, як для двох людей. А те, що ми все це заробили власноруч їх не хвилює!
Почалося все з невинних прохань – “Ми приїхали в поліклініку зустріньте на вокзалі, відвезіть туди-сюди машиною”, “Чи можна переночувати, ми на потяг запізнилися”.
Потім почали просити більше: “У нас в селі немає, купіть ліки” (і додають список на дві тисячі, причому віддавати ці гроші ніхто навіть не пропонує), “Вітюша ніколи не бачив аквапарку, давайте ми його до вас привеземо, а ви його порадуйте. І Ірочку візьміть теж. На піцу поведіть — не чужі ж».
Але найприкріше було почути, як сестра чоловіка зі старшою донькою вже ділять наші квартири! Я була в них у гостях (приїхали з гостинцями, як завжди; нас поклали спати, але до мене сон не йшов).
Так ось, ці “леді” сиділи на кухні і, не особливо криючись, міркували, що брат з тіткою у них бездітні, а значить, зобов’язані все своє майно залишити у спадок улюбленим племінникам!
У своїх мріях вони вже продавали мою однокімнатну квартиру, обговорюючи сучасні ціни на нерухомість, сварилися, кому з братів дістанеться наша машина.
Серйозно? Мені, взагалі-то, лише тридцять п’ять! І я ніяка не “бездітна”, ми ж із чоловіком неодноразово пояснювали їм, що свідомо відкладаємо появу дітей до повної виплати всіх зобов’язань.
Того дня я твердо зрозуміла, що більше не переступлю поріг їхнього дому.
Але далі – більше! Почалися дзвінки з проханнями про гроші. Сестра ремонт затіяла, допоможіть, багаті родичі! І не скажеш, що в них не було грошей — були, але планшет для молодшої купили.
Постає питання — навіщо, якщо вона його через два тижні потрощить (не вперше ж — це раз), і взагалі, хіба зараз до іграшок, якщо дах протікає?
А потім я дізналася, що у них буде п’ята дитина. Я подзвонила їй першою — хотіла похвалитися власною новиною про те, що ми скоро станемо батьками(і трохи позловтішатися, адже квартирки мої тепер їм не світять).
Але вона перебила — про свою радість повідомила! На мої розумні питання “Куди стільки?” відмахнулася – дав Бог дитину, то дасть і на дитину! І тут же почала роздавати накази – “Купіть нам на виписку коляску, але не таку, як минулого разу, а дорогу, адже у нас дороги погані”
Ось тобі і “дасть Бог на дитину”!
Це стало останньою краплею.
Більше я не збираюся витрачати своє життя на них.
Тепер мені є, про кого дбати.
