Ольга у свої 33 роки вона виглядала чудова, була заміжньою, в щасливому шлюбі підростав синочок, на роботі її поважали і цінували. І хоча перші бурхливі почуття неймовірного кохання між Ольгою і Павлом давно минули, але залишилися тепла дружба, повага, спільні інтереси і погляди на поточні події, до того ж їх чудово згуртовував син.
Оскільки колектив, де працювала Ольга, був в основному жіночий, тут частенько велися розмови про дітей, сімейне життя і, звичайно ж, про чоловіків. Одружених, розлучених, хороших, поганих, що слід робити, на що закрити очі і так далі.
– Якщо я дізнаюся, що мій Пашка з кимось у гречку скочив, ніяких розмов, розлучення і крапка, – завжди категорично говорила Оля, гордо піднявши голову.
Її ровесниці дружно кивали головами у відповідь, і тільки дві співробітниці передпенсійного віку важко зітхали:
– Дуже ти сувора, Олю, життя не таке просте…
– А що в ньому складного? – парирувала молода жінка. – Якщо хочеш жити з людиною, то будь вірний. А раз скочив у гречку, то зі зрадниками що роблять? Проганяють.
– Ну-ну, – по-доброму посміхалися старші, – так, дивись, і людство на межі зникнення опиниться. А ось, ти сама, Оленько, впевнена, що доживеш до старості і ніколи не проколешся?
– Я?!!! Я впевнена! У мене залізні принципи на цей рахунок!
– Ну-ну, – ще ширше посміхалися без п’яти хвилин пенсіонерки. – Тільки, знаєш, навіть залізо при певних умовах іржавіє і розсипається.
Ольга тільки презирливо хмикала. Їй здавалося, що в 33 роки половина життя вже прожита, за плечима багаж знань. «Ні, мене не провести і не підловити, тому що я вже дуже досвідчена і знаю життя» – думала жінка.
***
Ближче до кінця літа, коли більша частина колективу була у відпустках, начальник в наказовому порядку відправив Ольгу у відрядження, потрібно було терміново укласти договір з постачальниками і відстежити його виконання.
Не хотілося Ользі їхати, але куди діватися. Вдома пояснила чоловікові, що на тиждень він і за тата, і за маму для семирічного синочка, написала пам’ятку, про всяк випадок. Паша сприйняв все спокійно, з розумінням.
І ось вона вже в поїзді далекого прямування. В купе одне місце було вже зайняте, хтось мирно спав, сховавшись з головою. Ольга не шуміла, а тихенько роздяглася, лягла на свою полицю і тут же заснула під рівномірний стукіт коліс.
Вранці Олю розбудив звук деренчання склянки в підстаканнику. Вона відкрила очі і тут же знову міцно заплющила очі, серце тьохнуло і шалено закалатало. Справа в тому, що навпроти сиділа практично копія її красеня-однокласника Сергія, в якого, свого часу, були закохані всі дівчата школи.
– Прокинулися? Вставайте, я вийду, – сказав незнайомець і зник в коридорі.
Оля гарячково стала наводити красу.
Максим, так звали попутника, виявився дуже цікавим співрозмовником, веселуном і досить вихованою людиною. Перше ніяковіння Ольги минуло, вона весело сміялася, коли вони грали в карти, хрестики-нулики, міста. Виходили на станціях і купували у бабусь пиріжки. Якась давно забута легкість з’явилася в усьому єстві, хотілося сміятися, стрибати, як в юності на перших побаченнях, серце шалено калатало, готове ось-ось вистрибнути. Загалом, Оля була зачарована і зачарована своїм попутником. А потім вона раптом ні з того ні з сього зізналася Максиму, що він дуже схожий на її однокласника – її перше нерозділене кохання. Максим якось дивно посміхнувся і запитав:
– Олю, а ти заміжня?
Після появи сина Ольга не носила обручки, вона просто не налазила, а Оля так і не змогла схуднути до колишніх розмірів.
– Так, – кивнула у відповідь, – у мене чудовий чоловік Павло і синочок, – і для чогось дістала фотографію сина з чоловіком.
Максим уважно подивився на знімок, а потім дістав свій паспорт, де в прозору обкладинку була вставлена фотографія дівчинки років десяти.
– Це моя донька, – з якоюсь гордістю сказав він.
Найдивніше в цій ситуації було для Ольги те, що після того, як вона дізналася, що вони обоє не вільні, її симпатія не згасла, а навпаки, розгорілася ще більше. Вона наростала так стрімко, як несучий їх поїзд, і, врешті-решт, вилилася в зовсім вже недружній цьом. Вони пішли в вагон-ресторан, взяли ігристе, на душі у Ольги було добре, вона буквально потопала в очах цього незнайомого чоловіка. Потім вони “зупинялися” в кожному переході між вагонами, а вагонні з’єднання ходили ходором під їх ногами і голосно стукали. Оля раптом зрозуміла, що не зможе йому відмовити.
Нарешті Максим відірвався від Ольги, рішуче взяв за руку і повів в купе. “Ось воно!” – майнула в голові жінки думка, ось так стають невірними чоловікам і дружинам… Але зараз їй було абсолютно все одно.
В купе Максим ще раз чмокнув її, потім уважно подивився їй в очі і мовчки вийшов.
Ольга була впевнена, що він пішов умиватися і таке інше, що зараз прийде і… Але Максим не прийшов, і Ольга так і заснула в очікуванні.
Вранці вона прокинулася і подивилася на полицю Максима. Та була акуратно застелена, а речі її попутника зникли. Оля здивувалася, адже з вчорашньої розмови вона знала, що їдуть вони в одне місто, і часу було ще більше, ніж достатньо. Вона сиділа і чекала. Чекала, чекала, а потім не витримала і пішла до провідниці. Попросивши чаю Оля, ніби між іншим, запитала: – До речі, а Ви не підкажете, де мій сусід по купе?
– Він попросив переселити його на будь-яке вільний місце. Різні бувають пасажири, знаєте… – відповіла провідниця, окинувши розгублену Ольгу поганим поглядом.
Оля все зрозуміла.
Але коли поїзд прибув до пункту призначення, жінка ретельно виглядала Максима на пероні, але так і не побачила. Зовсім засмучена Ольга попленталася до стоянки таксі.
***
Поселившись в готель, Ольга вирушила на підприємство. У перший же день договір був підписаний, і директор клятвено запевнив жінку, що вже до кінця робочого дня почнеться упаковка сировини. Ольга йшла в готель задоволена і засмучена одночасно. Все ніяк не могла забути Максима і його раптовий відхід. Вона подумала про чоловіка і сина… Так що ж сталося з нею тоді, в поїзді? Може, нереалізовані дитячі мрії, адже Максим такий схожий на її перше кохання? А може, це і є любов? А тоді, що ж у них було з Пашею?
Всі ці думки уривчасті проносилися у Ольги в голові, поки її не зморив сон.
На наступний день Ольга стояла в цеху і задумливо дивилася на швидко зростаючу піраміду коробок. Завтра можна їхати. Раптом хтось поклав їй руку на плече. Ольга різко обернулася, перед нею стояв Максим, він працював на цьому ж підприємстві начальником цеху.
Вони гуляли по набережній місцевої річки і говорили, говорили. Тепер вони вже були більш відверті один з одним. Максим багато говорив про себе. Сказав, що вже кілька років розлучений, але з донькою постійно зустрічається і бере участь в її вихованні. А ще він зізнався, що закохався в Ольгу майже відразу, але боявся запитати, чи заміжня вона. Там, в ресторані, випите зробило його більш невимушеним, і він не зміг встояти… Але там же, між вагонами, він зрозумів і інше, що не має права руйнувати сім’ю Олі таким диким і одночасно банальним способом.
Ольга дивилася на Максима і ніяк не могла надивитися. Його чоловіча краса і таке дивне в наш час благородство остаточно покорили жінку. Серце знову шалено калатало.
– Зайдемо до мене в номер, – запропонувала Ольга, коли вони зупинилися біля дверей готелю, а потім рішуче додала, – я вже не маленька дівчинка і сама можу вирішити своє життя.
Максим мовчки посміхнувся, поцілував її по-дружньому в щоку і пішов.
***
Всю зворотну дорогу додому в поїзді Ольга докоряла собі, що не змогла ніяк вплинути на Максима. Їй здавалося, що вона упустила своє справжнє щастя.
– Мамо, мамочко, нарешті ти приїхала! – обіймав синочок Ольгу. – Ми з татом так скучили за тобою, так чекали!
Ольга пройшла на кухню. На обідньому сервірованому столі в центрі стояла ваза з її улюбленими гладіолусами. Чоловік в її фартушку поспішно витирав рушником руки, радісно посміхаючись.
«Такі рідні, такі улюблені», – вистукувало в скронях, на очі набігли зрадницькі сльози.
– Павле, – тільки й змогла вимовити Оля, кинувшись в обійми чоловіка.
Саме зараз, в цю мить вона раптом зрозуміла: ось вона, її справжня любов! А Максим… А що Максим? Це була всього лише скороминуща випадкова зустріч, випадкова закоханість, не більше. І як же добре, що між ними нічого не сталося ні в поїзді, ні в готелі. А ще Ольга прекрасно усвідомлювала, що це, на жаль, не її заслуга…
***
Через рік у Ольги з Пашею з’явилася чудова дівчинка. Якось увечері, розглядаючи сплячу дитину, Ольга раптом пошепки розповіла чоловікові вищеописану історію, тому що не могла вже більше носити це все в собі. І Паша її зрозумів. І навіть зізнався, що одного разу теж мало не зрадив її, але вчасно зупинився.
– Життя – складна штука, маленька, і кожен може оступитися. Головне – які висновки зробить після свого проступку людина, – сказав Паша, обіймаючи свою дружину.
– Я люблю тебе, Павле, – припала до чоловіка щаслива Оля.
– Я теж люблю тебе, маленька.
Автор: Viktoriya Таlimonchuk.
Фото ілюстративне.
