Восьмого березня, ранок. Чоловік Тарас прокинувся пізно, дружина поралася на кухні. Треба піти та купити тюльпани або мімозу. Тарас піде, але зараз чомусь важка голова нічого робити не хочеться. Потім привітає: для чого ці реверанси? Це не день народження.
Старшому синові Дімі вже вісімнадцять, і він сьогодні вдома не ночував, а поїхав із хлопцями до когось на дачу.
Очевидно, дівчатка з ними. Діма восьмого березня не повернеться, завтра приїде.
На дачі Дімі весело із друзями, маму не привітає. Навіщо церемонії? Мама ж своя, рідна.
Тарас сонно блукав по квартирі, а дружині дзвонили подруги та вітали, вона теж дзвонила та вітала. А Тарас пив чай і їв вівсяну кашу.
Після сніданку Тарас подзвонив мамі та бабусі, побажав гарного здоров’я. Дружина Галя маму свою привітала, чоловіка запитала: Кудись підемо? Чи погода погана»?
Молодшому синові Колі п’ять років. Мама вирішила його не будити – нехай спить. Він учора довго не міг заснути.
Надворі похмуро і вітряно, а Тарасові треба було б сходити за мімозою. Дрібниця – але дружині буде приємно. Якщо не подарувати, може й образитись. Так було минулого року, коли він забув про свято.
Як не хочеться виходити із теплого будинку. Тарас придумав привід: закінчилася кава. Він піде та купить.
Діма не дзвонить. Мабуть, на дачі смажать шашлики, він щось про це казав. Не до мами Дімі, якщо поряд молоді дівчата. Одна з них – Ніна. І вона Дімі подобається.
Тарас сказав про каву, а сам сидить. Обійдеться Галя без мімози. Придумають люди свята, щоб позбавити себе спокою.
Подарунки, різні привітання – це все марнота!
Маленький Коля вийшов зі своєї кімнати, у ручках аркуш паперу. Підійшов до мами і сказав: «Вітаю тебе зі святом»! І подарував папір, а на ньому намальовані квіти.
Немає у Колі грошей, тож подарував мамі намальовані квіти, нехай їй буде приємно.
Мама пригорнула хлопчика до себе, обійняла, голос трохи тремтить від радісного хвилювання: «Дякую, Колю, за подарунок, дуже гарні квіти. Мені сподобалися. Ти вгадав, я люблю червоні. Так добре. У тебе добре серце, і ти дуже добрий син».
Тарасові стало соромно, одягнувся: “Я за кавою”.
За тридцять хвилин повернувся з мімозою: Це тобі, Галю. Зі святом»! А Галя чомусь не зраділа, подякувала та поставила мімозу у вазу.
