Вони йшли закохані і щасливі. Тримались за руки і складали плани на майбутнє, мріяли одружитись і в щасті та радості прожити до глибокої старості. Весело сміялись над своїми витівками та щиро заглядали одне одному в очі і немов бачили кожен своє відображення у зіницях коханої половинки.
Зустрічатись вони стали не давно, але серце мліло при кожному випадковому побачені. Якась невидима сила притягувала одне до одного, опиратись їй було важко і зовсім не хотілося. Час зупинявся, ніби нікого на цілому світі не було, лише вони. Ніжний погляд випромінював сяйво. Від побачень раділи як малі діти.
І не знали вони, що доля покерує не так, як хочеться їм. Не знали, що наближається день, який розлучить їх і розіб’є їхні серця. Невідомо їм було, що його батько покинув матір вагітною, не бажав з нею одружуватись і не признав сина. Не допомагав і не цікавився ним. Та найстрашніше було те, що людина, яка втекла від відповідальності, була рідним братом її матері.
Відкрила їм цю істину спільна бабуся. То ж про одруження потрібно було забути. І кожен з них житиме з людиною, яка ніколи не стане тою єдиною і потрібною.
Сім’ї створять з чужими і будуть самотніми до останнього дня. З великою тугою згадуватимуть своє безмірне і заборонене кохання, яке нещадно поламала їхня ж доля і провина, їм обом, рідної людини.
Галина Мазурик
